Розділ 19

Розділ 19

Ейнар у своєму темному кутку напружився. Його руки стиснулися в кулаки, а Звір усередині нього глухо загарчав, бо це була його здобич, а не Варгова. Йому було неприємно, навіть огидно спостерігати, як його вірний товариш намагається загравати з Айлою, як він обіймає її. І хоч він не чув, про що Варг шепотів дівчині, але це відчувалося, як зазіхання на те, що належить йому, Королю Альфі, хоча розумом Ейнар розумів, що дівчина йому ніхто. Він хотів втрутитися, поставити нахабу на місце, але стримувався з останніх сил, адже він не міг показати, що ця служниця хоч щось для нього значить. Це була б слабкість. Отак він думав.

— О, подивіться-но на неї! Корчить із себе недоторку! — раптом пролунав сповнений отрути голос Ішкарри.

Фаворитка Короля Альфи сиділа неподалік, поправляючи своє розтріпане волосся. Вона якраз помітила той короткий спалах гніву в очах Ейнара, коли він дивився на хвойду служницю та Варга, і її охопили шалені ревнощі.

— Чого ти тремтиш, як перелякана миша, що забилася в куток? — насмішкувато примружила очі Ішкарра. — Варг пропонує тобі захист, дурепо. Чи ти думаєш, що ти якась принцеса? Подивися на себе — ти брудна й вагітна жебрачка! Хвруда, що нагуляла бастарда невідомо з ким! Нормальні дівчата не блукають ночами по лісах! Ти повинна бути вдячною, що на тебе взагалі хтось із воїнів звернув увагу, а не вернути носа.

Варг, відчувши підтримку, самовдоволено посміхнувся і знову потягнувся долонею до обличчя Айли, а другою рукою притягнув її до себе...

— Досить! — голос Ейнара був тихим, але сповнений такої тихої й прихованої загрози, що всі перевертні в кімнаті це відчули.

Миттєво запала тиша, а Варг завмер, не закінчивши руху, і повільно опустив руку, розвертаючись до свого Альфи. Ейнар сидів на лавці начебто розслаблено, але в його позі відчувалася прихована загроза хижака, готового до нападу.

— Тут занадто шумно, — сказав Король начебто байдужим тоном, дивлячись на вогонь. — Варгу, відійди від вогню, ти затуляєш мені світло й тепло. Я трохи змерз. А ти, Ішкарро, припини дзявкати, бо в мене голова розколюється від гучних звуків. І ти, дівко, якщо все готове, то неси миски, а то я дуже голодний! — наостанок сказав він Айлі.

Варг на мить звузив очі, навіть відкрив рота, щоб щось сказати, заперечити, але все-таки передумав і сперечатися не наважився. Він відпустив дівчину, кинув на Айлу останній багатозначний погляд і мовчки відійшов до Раска…

Ох, як добре, що Ейнар втрутився! Айла видихнула, відчуваючи, як від переляку та неприємних слів Варга у неї тремтять коліна. Вона швидко насипала їжу в миски, почала розносити всім, намагаючись не піднімати очей. Їй було і соромно, і страшно, але на душі ще й теплилося якесь дивне почуття. Чи то вдячність до Ейнара, чи то радість, що він все-таки не зовсім байдужий до неї, бо втрутився саме в той момент, коли вона й справді потребувала допомоги…

Двері відчинилися, і зайшов Скельд. Шаман виглядав стомленим після встановлення захисту навколо карети. Він обвів поглядом кімнату, і його погляд зупинився на Айлі.

Коли дівчина, розклавши їжу, відійшла в куток, щоб поїсти окремо від усіх, старий теж зі своєю мискою сів поруч із нею на підлозі. Всі поїли, і чоловіки почали обговорювати, що робити далі, а от шаман повернув голову до Айли, почав оцінювально вивчати її обличчя.

— Я відчуваю твою дитину, — прошепотів він ледь чутно, так, щоб почула тільки дівчина. — Вона дивна. Я не можу зрозуміти й повірити, але… Вона надто спокійна у Мертвому місті. Хто ти, дівчино? Чи ж випадково ти з нами? І чому Тіні цього міста не лякають тебе, а ніби вітають? Нам треба з тобою серйозно поговорити, коли інші заснуть. Опівночі я вийду надвір перевірити магічний захист, і ти вийди також, неначе тобі треба по нужді. Я чекатиму біля карети. Мені все це не подобається. Здається мені, що ти зовсім не та, за кого себе видаєш. Ти якась... гм... інша...

Айла з нерозумінням і острахом глянула на старого, але відповісти не встигла, бо Ейнар гукнув шамана до себе, і той, кинувши на дівчину останній підозрілий погляд, підвівся й пошкандибав до Короля Альфи...