Розділ 18

Розділ 18

Будинок, який обрав Руне для ночівлі, колись, певно, належав якомусь вельможі або верховному жерцю цього мертвого й забутого богами міста. Тепер же це був лише величний кам’яний кістяк, бо збереглися там тільки стіни, а дах частково обвалився, відкриваючи вид на червоне небо. Але тут, на щастя, залишилися міцні двері з чорного дерева, окуті іржавими залізними пластинами, і товсті стіни, здатні захистити невеликий загін від пронизливого вітру та сторонніх очей, що могли ховатися у темряві руїн.

Перевертні рухалися швидко і злагоджено, як єдиний організм, напевно, звикли все робити разом. Брон заніс до будинку мішки з провізією, Раск і Руне закладали вікна уламками каміння та залишками меблів, створюючи хоч і не надійний захист, але все одно це могло допомогти в перші миті будь-якого нападу. Карету закотили у широкий двір будинку, і біля неї Скельд довго бурмотів під ніс охоронні заклинання, а потім креслив посохом навколо неї складне магічне коло, щоб приховати ауру Серця Зграї від можливих чудовиськ цього місця.

Ейнар зайшов усередину й сів у найтемнішому кутку великої кімнати, на рештках якоїсь кам'яної лавки, вкритої густим пилом. Такі ж лавки стояли біля інших стін, і на них розташувалися й інші перевертні. Він не зводив похмурого погляду з Айли, яка почала готувати їжу. Ейнар знову і знову думав про свою рану, яка так швидко загоїлася. Це було неможливо, це суперечило всім законам магії та природи! Ця рана мала гоїтися тижнями, особливо зараз, коли він був виснажений, а Серце Зграї витягувало з нього сили. Але вона зникла! Шкіра зрослася миттєво, біль вщух, як тільки та дівчина опинилася поруч із каретою, у ту ж мить, коли він схопив її, притиснув до себе...

"Хто ж вона така? — роздумував Ейнар, з-під лоба свердлячи важким поглядом спину Айли, яка поралася біля нашвидкуруч напівмагічно розпаленого вогнища посеред кімнати. — Чому моє тіло зцілюється поруч із нею? Я ж не вигадую! Коли я доторкаюся до неї, то відчуваю справді прилив сил! А торкатися, демон її забирай, хочеться знову й знову! І не лише торкатися!".

Айла ж намагалася не дивитись у бік Короля Альфи, хоча відчувала на собі його важкий погляд, від якого шкіра вкривалася сиротами. Їй було незатишно в цьому похмурому будинку, серед суворих чоловіків, цих грубих та злих вовків, але ще страшніше було від того, що вона досі пам'ятала тепло рук Короля. О, боги! Їй хотілося, щоб він її обійняв!

Вона дістала з мішка в’ялене м’ясо, трохи крупи і почала готувати юшку в казані, який встановив Брон над вогнищем.

— Як смачно пахне! — раптом пролунав над її вухом низький та скрадливий голос.

Айла здригнулася і мало не впустила ложку, якою якраз мішала в казані. Поруч, нависаючи над нею, стояв Варг.

Він дивився на неї пильно та хтиво, і в його очах читався недобрий інтерес. І підійшов перевертень занадто близько, ніби перевіряв, наскільки вона злякається.

— Але це, напевно, так пахне не каша, а ти! — Варг хижо посміхнувся, втягуючи повітря носом біля її волосся. — Не бійся, я не чіпатиму тебе, ми не ображаємо вагітних, але от просто пообіймати тебе я був би теж не проти. Я знаю багато інших різних ігор для таких служниць, як ти, — він простягнув руку і притягнув її до себе, притиснув до свого боку. — Може, зіграємо у мої цікаві забавки, адже невідомо, чи виберемося ми з Мертвого міста? Зігрієш мене, а я зігрію тебе, бо тут чомусь стає прохолодно.

І слова, і жест Варга мали тон власника, нахабний, хтивий і неприємний дівчині.

— Прошу, не заважайте мені готувати їжу, — тихо, але твердо сказала Айла, випручуючись із його обіймів і відступаючи на крок назад.

Варг лише гмикнув, роблячи свій крок за нею.

— Чого ти сахаєшся, хвойдо? — промукотів він, знизивши голос до інтимного шепоту, в якому, правда, промайнули також і злі нотки. — Хочеш звабити нашого Альфу? Я помітив, як ти біля нього крутишся, приблудою. Але Ейнар тобою не цікавиться, я бачив, як він тебе відштовхнув. Йому не до тебе, бо він дуже хворий. А от я міг би тебе зігріти. І тобі буде добре, і мені не нудно. Ти ж розумна дівчина, навіщо тобі спати на холодній підлозі самій?