Розділ 17

Розділ 17

"Вона може бути небезпечною! — прошепотів він сам собі, стискаючи кулаки. — Як шкода, що я не можу внюхати сутність людини, як це міг зробити раніше. Ця хвороба, це прокляття позбавило мене здатності відчувати правдиві наміри та таємні бажання! Ця жінка може бути отрутою для мене! Солодкою і проклятою отрутою, яка доконає мене остаточно. Але ж вона вагітна! І я не можу її чіпати. Адже я той, хто несе в світ справедливість і закони, бо хоч я і втратив трон, але я й надалі залишаюся королем! З іншого боку, ця дівка гуляща, повія, хвойда! Нагуляла собі дитину, спала з ким попало. Вона й з Варгом би переспала, якби в нас не було закону не чіпати вагітних! Ненавиджу її, ненавиджу! Вона точно якась дивна! І я ще її й захищаю! А все мій Звір! Він дуже незвично на неї реагує!".

А потім Ейнар відчув, як артефакт забився ще швидше, ще схвильованіше. Ох, боги! Серце Зграї реагувало таким чином саме на неї! На цю хвойду і жебрачку! Хто ж вона?

"А що, якщо вона служить Хросту? — майнула страшна думка. — Що, якщо ця дівка не випадковість? Що, якщо брат спеціально підіслав її? Вона може бути шпигункою і приманкою. Так! Жива пастка, просякнута темною магією, надіслана до нас, щоб звести мене з розуму, затягнути в свої тенета і відкрити доступ до Серця Зграї?!".

Айла нарешті ступила на землю. Вона похитнулася від утоми і зробила крок у бік карети, просто, щоб спертися на неї і перевести подих. Її долоня торкнулася відчинених дверцят карети…

Але для Ейнара зараз, коли він думав про страшні речі, це виглядало інакше. Він побачив, що жінка наближається до входу в карету, туди, де знаходився безцінний артефакт,  до Серця Зграї.

— Не підходь! — гаркнув він.

Ейнар зірвався з місця, забувши про біль і втому. Він подолав відстань до карети в один стрибок, підбіг до Айли, наче хижак, що атакує жертву. Схопив її за плече і грубо розвернув до себе, притискаючи спиною до дерев'яного боку карети.

Айла скрикнула, широко розплющивши перелякані очі.

— Що ти робиш? Що сталося? — прошепотіла вона, злякавшись його напівбожевільного погляду і затрепетавши від його близькості.

Адже Ейнар майже притиснувся до неї, її груди впиралися в його торс! Король Альфа нависав над нею, і його обличчя було так близько, що вона відчувала тепло його дихання. Золоті очі Альфи тим часом гарячково вивчали її обличчя, шукаючи в погляді брехню, підступну магію, жахливу й майже очевидну зраду. А ще йому непереборно, просто до щенячого скавчання, захотілося вп’ястися в її манкі губи, стиснути цю дівку в міцних обіймах, взяти тут і зараз.

— Хто ти така? — прошипів він їй в обличчя. — Хто тебе послав? Хрост? Чому змінився ритм Серця Зграї? Чи, може, відьми з Півдня підіслали тебе? Чому наш артефакт шаленіє, коли ти поруч?

Айла дивилася на нього з нерозумінням. Вона не чула і не відчувала нічого, ніякого ритму. Проте вона чула шалений стукіт власного серця.

— Я не розумію.., — голос дівчини затремтів. — Я просто служниця, ви ж наказали готувати їсти й служити, в чому треба... Я не знаю ніякого Хроста і відьом!..

Ейнар невідривно дивився на її губи, які зараз тремтіли. А потім його погляд ковзнув нижче, на пульсуючу жилку на її шиї, і бажання стиснути, здушити цю шию і бажання поцілувати її змішалися в голові чоловіка в один божевільний вихор.

— Ти брешеш, — прогарчав він, хоча його Звір всередині раптом заскавчав, що вона говорить правду. — Ти занадто вродлива та спокуслива для простої служниці. І занадто небезпечна.

Він різко відпустив її, ніби обпікся об вогонь.

— Геть від карети! — скомандував Ейнар злим і владним тоном, відступаючи на крок, щоб повернути собі контроль, взяти себе в руки. — Іди за Броном. Якщо я побачу, що ти наближаєшся до дверцят карети бодай на крок, то я вб'ю тебе сам, і плювати я хотів на твою дитину. Зрозуміла?

Айла, ковтаючи сльози, швидко кивнула і побігла в бік Брона, який вже брав коней за віжки і вів дорогою до глухого закутка, куди їх покликав Руне. Вони з Раском знайшли підходящий будинок, щоб там сховатися.

А Ейнар залишився стояти біля карети, слухаючи, як всередині неї скажено шаленіє Серце Зграї, і намагаючись заспокоїти власне серце, яке билося з ним в унісон.

А от потім від відчув ще дещо. Швидко засукав рукав і поглянув на рану на передпліччі, яка ще кілька хвилин тому кривавила. На шкірі руки виднівся тонкий шрам. Біль зник і рана загоїлась, і тільки негарний рубець вказував, що тут нещодавно був глибокий поріз…