Розділ 14

Розділ 14

Тиша зависла над кам'янистим плато, і здавалося, що на дві групи ворогів опустилася нині чорна хмара гніву та злості, а повітря аж заіскрило від ненависті.

Кремезний перевертень Хрост, сидячи на своєму велетенському коні, який нервово перебирав копитами, посміхнувся. І це була жахлива й крива посмішка, від якої його очі звузилися, перетворюючись на щілини, але в них все одно можна було побачити зверхність і презирство.

Двері карети відчинилися, й Король Альфа Ейнар важко ступив на землю, поглянув на Хроста, і його погляд також запалав ненавистю. Віднедавна ці двоє стали непримиренними і смертельними ворогами.

— Я знав, що ти вийдеш тут, брате, — прозвучав гучний голос Хроста, посилений магією його шамана, що стояв осторонь. — Лабіринт завжди випльовує те, що не може перетравити, або те, що вже мертве всередині. Ти ж мертвий вже давно!

Він нахилився вперед, вдихаючи повітря роздутими ніздрями, але не на Короля Альфу він дивився, його погляд був прикутий до карети поруч із Ейнаром. Саме там, як він відчув звіриною сутністю й нюхом, лежало найцінніше, саме те, чого він прагнув. 

— Я відчуваю його запах, Ейнаре, — промовив Хрост зі злістю, і в його голосі зазвучала також і неприхована заздрість. — Серце Зграї. Воно там, у тебе в кареті! Змирися з тим, що ти програв! Віддай його мені! Адже воно задихається. Ти везеш його до Храму, сподіваючись на диво, але ти занадто слабкий, щоб пробудити його вогонь. Ти ж порожній, і артефакт відчуває це. Жодні боги тобі не допоможуть!

Ейнар був блідим, як полотно, після недавнього ритуалу крові, але випростався на повен зріст, затуляючи собою вхід до карети.

— Серце Зграї не для зрадників, Хросте, — прохрипів Король Альфа, і його золоті очі запалали владним і хижим вогнем. — Відійди і дай нам проїхати, або твої кістки залишаться гнити тут разом зі сміттям.

Хрост розсміявся, і його гучний і гавкаючий сміх підхопила уся його численна зграя.

— Відійти? Куди? — він обвів рукою простір навколо себе, — Подивися, брате, ти в капкані, у пастці, яку я добре продумав. Позаду тебе Лабіринт закрив свою пащу, попереду стоїмо ми, переможці! Я і моя зграя! А праворуч, — він кивнув погляд у бік похмурих та чорних руїн, що виднілися в тумані, — праворуч Заборонене Мертве Місто, де панує лише смерть і божевілля. Ти загнаний у кут. Прийми це, змирися і віддай мені Серце Зграї, Ейнаре! Я сильний вовк і я зможу підкорити його силу. Стану новим Королем Альфою, який врятує наш рід, а не дозволить йому згаснути разом із тобою. Віддай артефакт, і я обіцяю, що відпущу твоїх людей з миром, а тебе вб'ю швидко й без мук. Ти ж знаєш, двом Альфам не місце в Ґрімхолді!

— Ніколи цього не буде! — гаркнув Ейнар. — Я дійду до Храму, що б ти не робив і як би не намагався мене зупинити! 

— Тоді ми візьмемо його силою! — заревів Хрост, вказуючи на Ейнара та його людей правицею. — Схопіть їх усіх! Розірвіть на шмаття! Але з каретою обережно, бо в ній те, що мені потрібне!

І після його наказу сіра лавина вовків Хроста покотилася на них невідворотною смертю. 

— Скельде! — закричав Ейнар, застрибуючи назад у карету. — Давай щит! Тримай його міцно! — потім загукав візнику, шалено блимнувши злим і рішучим поглядом на Брона й Айлу на козлах. — Броне, жени в Мертве Місто! Виходу немає! Тільки туди!

Старий шаман, який знаходився позаду карети, підняв свій магічний костур. Він зрозумів задум Короля Альфи ще до того, як той озвучив його. Єдиний шлях до порятунку вів туди, куди нормальний перевертень не сунеться навіть під страхом смерті, але виходу й справді не було…