18 Софі

Я відчуваю, як напруга ще не встигла спасти після танцю.

Лео сидить поруч занадто близько. Його рука вже не на моїх сідницях, але на талії — і пальці іноді ледь помітно стискаються, ніби перевіряють, чи я все ще тут.

Том дивиться на нас із легкою усмішкою.

— Я все ще не можу повірити, — каже він, відкинувшись на спинку дивану. — Ти ж тиждень тому заявляв, що ніколи не одружишся.

Я повільно повертаю голову до Лео.

— Справді?

Він навіть не кліпає.

— Я багато чого заявляю.

— Ні, — продовжує Том, удавано задумливо. — Ти був категоричний. «Шлюб — це пастка для нудьги». Пам’ятаєш?

— Я ще не в пастці, — відповідає Лео легко.

— А виглядаєш так, ніби добровільно зайшов у клітку.

За столиком чути тихі смешки.

Я відчуваю, як рука Лео на моїй талії стає твердішою.

— Люди змінюються, — кажу я спокійно.

Том дивиться на мене з цікавістю.

— За сім днів?

— За правильних обставин — і за одну годину.

Лео кидає на мене швидкий погляд. У ньому — щось нове. Ніби я щойно зіграла на його боці без попередження.

Том не здається.

— Ну, скоро прийде Крістіна, — додає він невимушено. — Ось буде весело.

Я не відводжу очей від келиха.

— Хто така Крістіна?

Лео відповідає швидше, ніж потрібно:

— Ніхто.

— О, ну не зовсім «ніхто», — усміхається Том. — Ви ж із нею… як це… тестували сумісність?

Я піднімаю погляд.

Лео сміється. Надто легко.

— Том любить драматизувати.

— Я люблю факти, — відповідає Том. — А факт у тому, що ти з Крістіною ще місяць тому…

— Досить, — каже Лео спокійно.

Тон не гучний.

Але різкий.

Я відчуваю, як повітря за столиком густішає.

— Що? — Том піднімає руки. — Я просто знайомлю твою дружину з історією.

— Їй не потрібна історія.

— Чому? Бо вона коротка?

Тиша.

Я дивлюся на Лео.

Його обличчя майже незмінне. Усмішка лишилася. Очі — ні.

— Ти намагаєшся щось довести? — питає він рівно.

— Я? Ні. Просто цікаво, як швидко ти переходиш від «ніколи» до «назавжди».

Лео нахиляється вперед. Не агресивно. Контрольовано.

— Обережніше, Том.

— З чим?

— Із формулюваннями.

Я відчуваю, як рука на моїй талії повільно зникає.

Тепер він повністю розвертається до друга.

— Якщо ти хочеш жартувати — жартуй. Якщо ти хочеш виставити мене ідіотом перед моєю дружиною — вибери кращу аудиторію.

Том усміхається, але вже не так легко.

— Я просто не люблю, коли ти граєш серйозність.

— А я не люблю, коли ти забуваєш межі.

Музика гуде, люди навколо сміються, а за нашим столиком раптом стає надто тихо.

Я відчуваю, як щось назріває.

І, здається, цього разу це не ревнощі.

Це боротьба за територію.

І я — у центрі.

Повітря за столиком уже не просто густе — воно майже липке.

І саме в цю секунду з’являється Ейпріл.

— Ну що це за похоронний клуб за моїм столиком? — її голос звучить так, ніби вона щойно виграла конкурс на найгучнішу появу. — Я іменинниця, якщо раптом хтось забув.

Вона нахиляється, цілує Зака, кидає погляд на Лео, потім на мене. Усміхається — ідеально, блискуче.

— О, ось і дружина. Нарешті.

Я встаю автоматично — звичка, якої тут ніхто не очікує.

— З днем народження.

— Дякую, — вона оцінює мене швидко, з голови до ніг. — Ти виглядаєш… свіжо.

Я не впевнена, комплімент це чи ні.

— Лео завжди обирав… яскравих, — додає вона, піднімаючи брову.

— А тепер обирає розумних, — втручається Том.

Я повертаю голову.

Він дивиться на мене відкрито. Без натяків. Просто щиро.

— Софі сьогодні єдина людина тут, яка не намагається виглядати дорожчою, ніж є, — продовжує він. — І це освіжає.

Ейпріл завмирає на пів секунди.

— О, як мило, — каже вона. — Том знайшов нову музу.

— Я просто говорю правду, — відповідає він.

Я відчуваю, як Лео поруч напружується. Не рухається. Але щось у його позі змінюється.

— Ти завжди любив рятувати тих, хто не просив, — каже Лео спокійно.

— А ти завжди любив привласнювати те, що не вмієш цінувати, — так само рівно відповідає Том.

Ейпріл клацає пальцями.

— Гей! Це мій день народження. Якщо ви збираєтесь мірятися его, зробіть це на танцполі, щоб я могла зібрати лайки.

Зак сміється, намагаючись розрядити атмосферу.

— Давайте вип’ємо за шлюб! — піднімає він келих.

— За несподіванки, — додає Ейпріл.

— За сміливі рішення, — каже Том, дивлячись на мене.

Я піднімаю свій келих.

Лео — теж.

Наші пальці торкаються на секунду, коли склянки зіштовхуються.

Він дивиться на мене так, ніби намагається зрозуміти, чи мені подобається увага.

Мені?

Я ще не вирішила.