Розділ 1

Боєць із Нижнього міста

Кров капнула на камінь.

Рейн Варр провів язиком по розсіченій губі й скривився від солоного присмаку. Перша крапля впала біля носка його черевика, друга — трохи далі. Нічого серйозного. Принаймні поки що.

Значно більше його непокоїло ліве ребро.

Навпроти стояв Брок Реммер — майже на голову вищий, удвічі ширший у плечах і важчий настільки, що будь-яка розсудлива людина на місці Рейна давно замислилася б над правильністю своїх життєвих рішень.

На голому торсі Брока блищав піт, а вздовж передпліч тягнулися темні смуги ефірних татуювань. Зараз вони світилися тьмяним синім, але Рейн уже помітив закономірність: що сильніше розпалювався їхній власник, то яскравішими ставали знаки.

За дерев’яною огорожею ревів натовп.

— Давай, Брок! Зламай малого!

— Три срібних на Брока!

— Варр! Тільки не здохни, я на тебе поставив!

Останнє Рейнові навіть сподобалося.

Він випростався, і ребро одразу нагадало про себе тупим болем. Неприємно. Брок не був майстерним бійцем у звичному розумінні: рухався важкувато, часто розкривався і покладався переважно на силу. Проблема полягала в тому, що цієї сили йому вистачало з лишком. Кожен пропущений удар нагадував зіткнення із шахтним вагонетом.

Рейн уже прийняв два.

Третій міг стати останнім.

— Утомився? — запитав Брок, розминаючи пальці.

Рейн сплюнув кров убік.

— Просто вирішую, на що витрачу твої гроші.

Кілька людей за огорожею зареготали.

Обличчя Брока змінилося.

— Мої гроші?

— Якщо хочеш, частину можу повернути... На лікування.

Сміх став голоснішим.

Цього разу Рейн відразу зрозумів, що перестарався. Ефірні татуювання Брока спалахнули насиченим синім. Усмішка зникла з обличчя Рейна.

Оце вже було погано.

Брок повільно вдихнув. Повітря навколо його рук затремтіло, ніби над розпеченим металом, а синій серпанок обгорнув кулаки. Більшість людей у підвалі побачила б лише одне: зараз здоровило вдарить сильніше.

Рейн дивився не на кулак. На плече.

Воно трохи відхилилося назад. Права ступня провернулася на носку, стегно пішло вперед.

Рейн рушив раніше, ніж Брок завершив замах.

Кулак просвистів біля самого вуха. Він прослизнув усередину дистанції й двічі коротко вдарив суперника під ребра — туди, де у більшості людей після такого зникає бажання продовжувати бій.

Брок лише опустив очі.

— Серйозно?

Рейн устиг подумати, що відповідати, мабуть, не варто.

Коліно врізалося йому в живіт. Повітря вибило з легенів. Світ хитнувся, підлога раптом стала ближчою, і наступної миті Рейн уже стояв на одному коліні, намагаючись згадати, як правильно дихати.

Натовп заревів.

Десь угорі задзеленчали монети — хтось поспішав підняти ставку, поки коефіцієнти не змінилися остаточно. Підпільну арену облаштували в підвалі старого складу Нижнього міста. Кам’яні стіни давно почорніли від кіптяви, між масивними дерев’яними балками висіли ефірні лампи, а повітря тут мало власний, неповторний запах: піт, кров, дешевий алкоголь, мастило й старе дерево. Ідеальне місце, щоб заробляти на життя.

Якщо пощастить....

Якщо ні — принаймні стоматологи без роботи не залишаться.

— Підводься! — крикнув хтось із натовпу.

Рейн уже підводився. Повільно, без різких рухів, даючи легеням кілька дорогоцінних секунд.

Брок спостерігав за ним із самовдоволеною усмішкою.

— Ти швидкий, — визнав він.

Рейн витер кров із губи.

— Дякую.

— Але слабкий.

Ось цього можна було й не додавати. Найгірше — Брок мав рацію. Рейн ненавидів цю фразу саме тому. Суперник рушив уперед, цього разу обережніше. Очевидно, навіть до Брока дійшло, що просто махати кулаками недостатньо.

Рейн відступив на півкроку.

На початку бою він припустився помилки: дивився переважно на руки. Брок перед ударами стискав пальці, і Рейн вирішив, що знайшов підказку.

Не знайшов... Звичка виявилася або випадковою, або, що гірше, навмисною приманкою. Справжні сигнали були в усьому тілі. Перед лівим прямим Брок коротко видихав через ніс. Перед правим боковим на мить затримував подих. Перед ударом коліном трохи підіймав п’яту.

Плечі, стегна, стопи, ритм дихання. Людина могла брехати словами. Тіло брехало значно гірше.

Брок атакував.

Рейн побачив рух плеча й ухилився від лівого. Стегно суперника повернулося — правий. Крок убік.

Брок спробував схопити його, але Рейн вислизнув із захвату й відступив, перш ніж важкий кулак устиг накрити його збоку.

Ще одна атака.

Знову повз.

А потім Рейн помітив дивну річ. Натовп стихав. Не повністю — в підвалі все ще лунали вигуки, дзенькіт кухлів, лайка й голоси букмекерів. Але тон змінився. Люди вже не чекали, коли Брок нарешті розмаже худорлявого хлопця по каменю. Тепер вони дивилися. Брок теж це відчув... І розлютився.

— Та стій ти!

Рейн не втримався від усмішки.

— Навіщо?

Брок заревів і кинувся вперед.

Саме цього Рейн і чекав. Перший удар пройшов над плечем. Другий довелося прийняти на передпліччя — біль прострелив руку майже до ліктя, але Рейн уже опинився збоку.

Короткий удар під коліно.

Брок похитнувся.

Рейн ударив туди ж ще раз. Нога суперника підломилася на мить. Брок розвернувся, намагаючись схопити його, але запізнився.

Рейн кинувся вперед усім тілом і врізався плечем йому в груди. Сам по собі такий поштовх навряд чи звалив би чоловіка такої комплекції. Але Брок уже переніс вагу на травмовану ногу. Цього вистачило. Велетень утратив рівновагу й важко гепнувся на камінь. Підлога здригнулася. Кілька секунд вони дивилися один на одного: Брок — знизу, Рейн — стоячи над ним.

— Усе? — запитав Рейн.

Брок відповів гарчанням і почав підводитися.

Отже, не все. Рейн дочекався, доки суперник стане на коліно, і коротким ударом ноги в щелепу відправив його назад на каміння.