Розділ 14. Трагедія в склепі (гаражі)

Розділ 14. Трагедія в склепі (гаражі)

Ромео знайшов свій склеп. Це був
Старий, іржавий батьківський гараж,
Що пахнув пилом, смутком і бензином.
Ідеальне місце для фінального акту.

Він знав, що він — привид. Тінь. Ніхто.
Що бан тіньовий вкрив його акаунт.
Але як крикнути, коли ти — тиша?
Як показати біль, коли ти — невидимка?

Та він мав спробувати. Востаннє.
Він взяв старий телефон. Увійшов у профіль.
І натиснув на кнопку «Вийти в прямий ефір».
У стрім для привида. У трансляцію в порожнечу.

І він почав говорити. Для нікого.
Для стін. Для іржі. Для себе.
Але тіньовий бан — це хитра річ.
Твої пости не бачить світ. Але є ті,

Хто не покинув. Хто лишився поруч.
І вірний друг Бенволіо, єдиний,
Хто не відписався, хто щогодини
Перевіряв його пусту сторінку,

Раптом побачив. Диво. Сповіщення.
«Ромео_the_One_and_Only вийшов в стрім».
Він натиснув. І серце в нього впало.
Він бачив друга. Бачив гараж. І сльози.

І він збагнув, що коїться страшне.
І він зробив єдине, що міг друг.
Він скопіював те кляте посилання.
І кинув в усі чати, на всі стіни,

З одним-єдиним криком: «РЯТУЙТЕ! ДИВІТЬСЯ!»
І посилання, мов іскра в сухий ліс,
Спричинило пожежу.
І потік полився. Вже не тисяча. А десять.

Сто тисяч. Всі дивились, як поет-вигнанець
Прощається зі світом.
«Я винен, — шепотів Ромео в камеру. —
Це я. Це моя війна. Моя ненависть.

Вона не витримала... А я не зміг...
Її врятувати. І тепер, без неї,
Цей світ — лиш сірий, битий піксель.
Мій акаунт — це все, що в мене є.

Моя душа. Моя історія. Мій дім.
І я йду слідом...»
І в цей момент...
У своїй світлій спальні...

Джульєтта воскресла.
Її сорок вісім годин мовчання
Скінчились. Тріумф! Час повертатись!
Вона увімкнула телефон.

І перше, що побачила у стрічці —
Це посилання від Няні з підписом: «Дитино, що це?!»
Вона увімкнула. І почула. І побачила.
«...і тому, на знак мого вічного кохання,

я зроблю те, що мушу...»
І вона побачила, як він, Ромео,
Її Ромео, її партнер по хайпу,
Заходить в налаштування. І повільно

Натискає на кнопку, страшну, червону:
«Видалити акаунт назавжди».
І тут Джульєтта раптом відчула
Не жаль, не страх — її стіна впала.

А щось нове, що вдарило одразу —
Іспанський сором, гірший за проказу.
Такої сили, що міг би живити
Електростанцію й міста освітлити!

Їй захотілось зникнути, розчинитись,
Крізь землю, крізь текстури провалитись!
«Він... він не збагнув таємного завдання!
І все сприйняв серйозно, без вагання!»

А він на кнопку пальцем натискав,
Свій світ цифровий рішуче стирав.
«Підтвердіть дію», — мовив монітор.
Він знов натиснув, наче на курок.

І акаунт зник, і стрім обірвався,
Навіки з мережі Ромео забрався.
Лишились тисячі дивитись в чорний екран,
Не зрозумівши цей безумний план.

Джульєтта ж, дивлячись у морок той сліпий,
Промовила: «О боже, сором мій...
Це не трагедія...
Це катастрофа!»