Розділ 3. Вечірка, на яку тебе не запросили

Розділ 3. Вечірка, на яку тебе не запросили

Дім Капулетті сяє, наче Марс,
Десятки прожекторів б'ють у небо.
Не просто вечір — а піар-парад,
Бо кращої нагоди їм не треба.

Отримали мільйонний свій контракт
На рекламу якогось лимонаду,
І ось зібрали весь свій актив,
Щоб відмітити цю гучну принаду.

Діджей гортає модний плейлист,
Що схвалений був SMM-відділом,
Бармен змішав «Таргет»-коктейль,
І все навколо виглядає ділом.

Інста-моделі, блогери-титани,
ТікТокери, ютубери, стрімери —
Всі посміхаються... в свої екрани,
І міряються слави розмірами.

Вони не п'ють, а роблять фото з келихом,
Вони не їдять, а знімають сторіс.
І кожен гість тут — це жива реклама,
Що продає успіху повість.

А в цей же час, у лігві у Монтекі,
Де пахне піцою і свободою,
Меркуціо гортає стрічку новин,
І коментує з тихою гидотою:

«Дивись, Бенволіо, на цей паноптикум!
На цей парад фальшивих посмішок!
Тибальт позує, наче пам'ятник,
Із виразом обличчя, як у кішок!»

Бенволіо зітхає: «Ну і що?
Хай веселяться. Нам яке до того діло?»
Та тут Ромео, повний смутку й драм,
Промовив скорбно, сумно й несміливо:

«О, друзі, цей безглуздий, світлий бал
Лиш посилює мій сумний фінал.
Там світло, сміх, шампанське і вино,
А я... я тут дивлюсь в пусте вікно...»

Меркуціо аж скривився від муки:
«Та годі нити! Що сидіти, склавши руки?
А що, як ми... пройдемо крізь кордон?
Як три шпигуни, хитрий батальйон?»

Бенволіо аж зблід: «Це божевілля!
Нас впізнає Тибальт! І все весілля
Закінчиться для нас в найближчім травмпункті!»
«Дурниці! — мовив друг. — Ми на завданні!

Напнемо фартухи, візьмемо таці,
І вдамо з себе офіціантів!
Хто нас впізнає в цій дурній прострації?
Ми знімемо на них компроматів!»

Та Ромео похмуро відповів:
«Я не піду! Це лігво ворогів!
І що мені до їхнього бенкету?»
Меркуціо дістав свою ракету —

Останній, вбивчий, хитрий аргумент,
Що діє краще за будь-який презент:
«Гаразд. Сиди. Але... твоя кохана Розаліна
Там зараз, певно, п'є коктейль із джином,

І сміється жартам не твоїм, а іншого...
І, може, вже не згадує про тебе, грішного».
Ромео завмер. І сум його умить
Неначе вітром здуло. Не болить!

Душа не плаче! Серце не страждає!
Бо нова ціль у ньому проростає!
Він підхопився, наче й не страждав:
«Не просто підемо! — він друзям наказав. —

Ми знімемо на них такий компромат,
Щоб довести, що їхній дім — це ад!
І щоб вона побачила, хто є хто!»
Знайшли три фартухи, що пахли пловом,

І трійця вирушила, ніби в бій,
В саме серце вечірки закритої...
Туди, де їх чекав не тільки бій,
А й погляд діви, долею сповитої.