Вступне слово (або Замість вибачень)

Вступне слово (або замість вибачень)

О, любий друже! Читачу! Герою,
Що сміливо відкрив цю книгу!
Прости мені мій вірш. Він білий. Плаский.
Незграбний, як той першокурсник на дискотеці,
Що тупцяє на місці, мов ведмідь.

Прости мені цю спробу, цей замах
На те, що вічне. Що монолітне.
На те, що зветься просто — «наш Шекспір».
Я знаю: це важкий, невдячний труд —
Тягатись із титаном. Це безумство.
Та що робити, як свербить перо?

Тож не суди мене занадто строго.
Я лиш учень, що в майстра взяв урок,
І перевів його на мову мемів.
Я знаю, що Шекспір — непереможний.

О, тінь велика Барда! Вільяме!
Пробач нам цю зухвалу спробу.
Твій геній ми не прагнемо знеславить,
Лиш доторкнутись до твоїх легенд
Руками, що звикли до смартфонів.

Ми взяли ту печальну повість,
Що досі змушує серця ридати,
І кинули її у вир мереж,
У світ, де замість сонця — кільцеві лампи,
Де почуття вимірюють у лайках.

Де замість шпаги — коментар отруйний,
Де замість яду — «кенселінг» і бан,
А замість вірності — священна «колаборація».
Твої герої — діти, але наші,
Що виросли на мемах і на хайпі.

Тож, читачу, не лай нас надто строго
За цей веселий і нахабний гріх.
Це не блюзнірство, ні, а лиш поклоніння
З легкою посмішкою на вустах.
Це спроба уявити, що було б,
Якби велика драма стала фарсом.

Не ждіть трагедії. Готуйтеся сміятись.
І, може, зрозуміти врешті-решт,
Що нет печальнєє повєсті на свєтє,
Ніж повість про Ромео і Джульєтту,
Що не перевірили папку «Спам».