Розділ 17

Елеонора

Мене рідко можна здивувати, але цей чоловік справді зробив це. Кімната, хай їй грець, була украй заповнена жовтими трояндами. Золотисті пелюстки переливалися у світлі ламп, ніби сонце вирішило оселитися тут. Їх так багато, що я відчуваю себе маленькою дівчинкою, яка випадково опинилася у чиємусь казковому сні. А аромат? Він п’янить, огортає солодким туманом, а мій мозок ледве встигає переварити побачене. Я сиджу на колінах, розгублено розглядаючи цей безглуздо прекрасний жест, і вперше за довгий час мені нічого сказати. 

Я повільно підводжуся, провівши рукою по гладеньких пелюстках найближчої троянди. Вони такі ніжні, ніби можуть розсипатися від одного дотику. Я відчуваю, як у грудях розливається тепло. Він все-таки купив мені квіти. Звісно, зробив це по-своєму — з розмахом і тихою самовпевненістю. 

Я озираюся. Ернест стоїть, обпершись плечем об дверний косяк, його руки схрещені на грудях. На його обличчі немає усмішки, але в очах блимає щось, що мені подобається — виклик і... задоволення? 

— Тепер я не схожий на скнару? 

Я повільно підходжу ближче, граючи з однією трояндою, яку щойно взяла з вази. Вона наче зігріває мої пальці, але це не порівняти з тим жаром, що охоплює мої щоки. 

— Ні, — я усміхаюся, примружуючи очі. — Але ти схожий на чоловіка, в якого я можу закохатися.

Його брови ледве помітно смикаються вгору, але і той самий погляд — пильний, наскрізь читальний. Потім чоловік хмикає, недовірливо хитаючи головою.

— Ти, часом, не скупив усі троянди в місті?

Він знизав плечима, на його губах ледь помітно майнула тінь посмішки.

— Можливо.

— Знаєш, — сказала я, зупинившись прямо перед ним, — для людини, яка стверджує, що не є романтиком, ти щойно зробив одну з найромантичніших речей, які я коли-небудь бачила.

— Я не романтичний, — його голос звучить глухо, але від цього тільки більше дрижить повітря між нами.

— Ах так? — я підходжу ближче, майже стикаючись із ним. — То що це тоді, Ернесте?

— Це... — він нахиляється трохи ближче, і від його тепла в мене мимоволі підгинаються коліна. — Це спосіб змусити тебе замовкнути хоч на хвилину. Я ніколи не роблю чогось наполовину, Елеоноро. Запам’ятай це на майбутнє. І втлумач це у свою гарненьку голівку, — чоловік ловить кінчиками пальців пасмо мого волосся, легко заправляючи його за вухо. Його рухи настільки ніжні й природні, що я відчуваю, як серце починає битись сильніше.

— І воно коштувало того? — тихо запитала, дивлячись спочатку на його губи, а потім піднімаючи погляд на його очі.

Він різко випрямляється, повертаючись до своєї звичної похмурої манери. Ця зміна була настільки різкою, що я ледь не відсахнулася. Ніби спалахнув вогонь, а потім його миттєво загасили. Але тепло від його близькості все ще відчувалося на моїй шкірі. Він повернувся, і почав іти.

— Ти куди? — я роблю крок слідом за ним, не приховуючи роздратованої цікавості.

— Митися і спати, ma femme folle.

Його голос звучить сухо, але є щось у тому, як він вимовляє ці слова, що змушує мене відчути жар у грудях. Божевільна? Так, я, мабуть, справді трохи божевільна, якщо я знаходжу щось привабливе в його мовчазній, майже дражливій манері.

— Митися? Після такого шоу? — я не вгамовуюсь, підходжу ще ближче і грайливо підіймаю троянду, ніби готуючись вдарити його пелюстками. — А як щодо того, щоб насолоджуватися своїм тріумфом? Або хоча б поговорити зі мною, пане «Я-все-вирішую-за-секунду»? 

Чоловік зупиняється, повільно повертаючи голову. У напівтемряві його погляд здається ще глибшим, майже темним океаном. Він нахиляє голову, наче оцінюючи мене знову, і це лише додає мені хвилювання.

— Якщо я залишуся, ми точно не будемо говорити, — його голос стає тихішим, майже навпошепки, але кожне слово відчувається як удар. — Ти хочеш цього?

Моє серце робить сальто. Він виглядає спокійним, але я бачу, як його пальці ледь помітно стискаються, ніби він контролює себе на межі. 

— А якщо хочу? — відповідаю зухвало, дивлячись йому прямо в очі. Мій голос звучить упевнено, але я знаю, що вся моя впевненість — це тонкий лід, який може розтанути від найменшого натяку на його наступний крок.

— Тоді ти ще більш божевільна, ніж я думав, — він усміхається куточками губ, але це радше хижий вираз, ніж щось тепле. — Лягай спати, Елеоноро. Завтра у нас буде складний день. Як і всі наступні.

Він розвертається і зникає за дверима, залишивши мене саму серед жовтого моря троянд, які раптом здаються теплими, але недостатньо гарячими, щоб заспокоїти бурю всередині мене. 

Зітхаю, розгублено крутячи троянду пальцями.

Якби це був якийсь інший чоловік, він би вже давно натякнув або навіть прямо попросив вдячності за цей жест, і не просто словесну. Деякі чоловіки вважають, це своєрідною інвестицією, яку він очікував би повернути. 

Але не він. Не Ернест.

І це збивало мене з пантелику. Адже такі чоловіки — рідкість. 

Думаю, я нарешті знайшла того, хто грає зі мною на рівні. І я не пасуватиму. 

***

Я ніяк не могла заснути. Перевертаючись із боку на бік, ловила себе на думці, що спокій навіть не збирається з’являтися. Зрештою, цікавість взяла гору. Тихо піднявшись із ліжка, накинула халат і неквапом підійшла до гардеробної. Це було майже як сцена зі шпигунського фільму: приглушене світло, відчуття невідомості й легкий щем у грудях. Я зупинилася на мить, вагаючись, чи варто це робити. Але думка про те, що я декілька разів бачила, як Ернест заходив сюди, підігрівала мій інтерес і зводила всі сумніви нанівець. Нарешті відшукала прихований механізм і натиснула. Він злегка загудів, відкриваючи прохід, який раніше здавався частиною звичайної стіни. Серце прискорено забилося, коли я, обережно ступаючи, увійшла всередину.

Кімната була невелика, обставлена мінімалістично – ліжко, тумбочка, лампа. Але атмосфера тут була зовсім іншою, ніж у решті будинку. Тут відчувалася якась сувора, майже аскетична енергія.