Розділ 5

Елеонора

Стоячи в холі ресторану, знімаю з плечей свою кислотно-зелену пухнасту шубу. Молодий хлопчина з кучерявим волоссям і наївними карими очима, який стояв за гардеробом, буквально змінився на очах: очі округлилися, щоки миттєво почервоніли, а руки затремтіли, коли він приймав шубу.

— Милий, шубу бережи, як найдорожче, — промовила я, легенько торкнувшись його руки. — І скажу по секрету — це шуба, а не бомба.

Хлопець проковтнув повітря, наче боровся за власне життя, і кивнув, мовчки, але дуже серйозно. Його погляд мимоволі ковзнув униз до моїх оголених ребер.

Відступаючи від гардеробної, я чую, як кілька людей починають шепотітися між собою. І, звісно, вони мають про що поговорити: сукня кольору фуксії — справжній шедевр провокації. Її виріз, здається, був задуманий, щоб випробувати міцність нервів будь-якого чоловіка. Відкрита спина майже до талії, глибоке декольте, що приховувало лише найнеобхідніше, відкриті ребра, показуючи татуювання — гілку сакури. А довжина? Ну, скажімо так, сидіти потрібно дуже обережно. Більше шкіри, ніж тканини, і саме тому я її обрала… ну, погодьтеся, як тут залишитися непоміченою.

Пройшовши кілька кроків, я відчула, як голови повертаються, а розмови завмирають. Офіціант мало не перекинув келихи з вином, милуючись моїми ніжками. Одні дивилися із заздрістю, інші — із захопленням, а дехто — із засудженням. Але хіба це має значення? Я знала, що виглядаю приголомшливо, і це було головним.

Офіціант встиг вже принести мені вино, але їжу я вирішила замовити, коли Ернест приєднається. Якщо ви подумали, що запізнюється і я чекаю його, то ви помиляєтеся. Я просто прийшла трішки раніше, не змозі дочекатися часу свого шоу.

Я впевнено сіла, витончено перетинаючи ноги. Усе навколо мене кричало: «Торкатися заборонено!» Але, звісно, знайшовся сміливець, який вирішив спробувати. Сивий чоловік, років сорока п’яти, можливо, більше, сідає навпроти мене, навіть не питаючи дозволу. Роль свахи дозволяє мені добре розбиратися у фізіогноміці, щоб зрозуміти, що він з тих, хто вважає себе королем всесвіту. Сорочка на два розміри менша, ніж потрібно, ґудзики от-от злетять. Він нагнувся до мене з таким виглядом, ніби зараз виголосить якусь неймовірно розумну репліку.

— Ти, мабуть, новенька в місті, — каже він, голос низький і надто знайомий. — Або дуже смілива, раз дозволяєш собі отаке... — він проводить рукою в повітрі, ніби натякаючи на моє вбрання.

Я продовжую розглядати меню, не піднімаючи на нього очей.

— Може, я й смілива, — кажу я, нудьгуючим тоном. — Або просто не вважаю за потрібне пояснювати свій стиль людям, які його не розуміють.

Він засміявся, але в його сміху була нотка роздратування.

— О, не ображайся, красуне, — каже ця істота, нахиляючись ближче. — Просто я таких, як ти, бачив багато. Хочеш веселощів, дорогих подарунків, чи не так? Не треба грати у невинність. Хочеш спонсора — я буду ним.

Я закриваю меню, поклавши його на стіл з легким стуком. Мої очі, які до цього моменту весело блищали, стають крижаними.

— Ти щойно натякнув, що я шльондра? — питаю я, в голосі бринить небезпечна нотка.

Він лише посміхається, не розуміючи, наскільки він наблизився до краю прірви. Я різко стукаю долонею по меню й нахиляюся до нього.

— Ти… — починаю я, шиплячи, як розгнівана кішка, але мене перериває тінь, що накриває наш стіл.

Його присутність була настільки потужною, що, здається, навіть повітря стало густішим. Він стояв над нами — високий, похмурий, у темному костюмі, який сидів на ньому, мов друга шкіра. Чорна рукавичка на правій руці та шрам, що тягнувся від вилиці до щелепи, лише додавали йому харизматичної загрози. І ці очі — крижано-блакитні, наче могли заглянути прямо в душу. Гаразд, він був сексуальним, цього заперечувати я не буду.

Жодного слова, жодного натяку на емоцію, лише тиша, що важчала з кожною секундою. Я ледь втрималася, щоб не зареготати, спостерігаючи, як самовпевнений виродок починає зводити плечі, немов намагаючись сховатися. Я сіла назад в крісло, трохи піднявши брову, дозволяючи собі спостерігати за наступними діями Ернеста.

— Хто… — спробував сказати той, але Ернест уже схопив його за комір сорочки. Рух був настільки раптовим і точним, що я ледве встигла перевести подих.

— Попроси вибачення, — коротко і тихо сказав Ернест, але в його голосі було щось таке, від чого навіть мені захотілося скласти руки й покаятися.

— Що? — пролепетав той. — Я ж нічого… — але зупинився, коли Ернест нахилився ближче. Я побачила, як його губи ледь ворухнулися біля вуха того невдахи. Що він сказав, я не чула, але результат був миттєвим. Той мовчки встав, пробурмотів щось схоже на "перепрошую за неналежну поведінку", і зник із ресторану так швидко, ніби за ним гналися всі демони пекла.

Ернест мовчки вмостився навпроти, спокійно підняв мій келих з вином і зробив невеликий ковток, наче навколо не було жодної драми. Його рухи були відточені, а погляд — непроникний, як завжди. Я нахилилася вперед, трохи виставивши напоказ декольте, і усміхнулася.

— Що ти йому сказав?

— Нічого, — сухо відповів, і куточки його губ ледь-ледь смикнулися, натякаючи на усмішку.

Ах, цей голос! Низький, холодний, мов шовковий батіг, що м’яко ковзає, перш ніж завдати удару. Я відкинулася назад у кріслі, схрестивши ноги так, щоб спідниця ненароком ще трішечки піднялася. Його очі швидко ковзнули вниз, але одразу повернулися до мого обличчя.

— Ернесте, ну не мовчи, — кокетливо відкидаючи волосся назад. Довгі попелясті пасма, що спускалися до талії, м'яко впали на мої плечі. — Ти ж не хочеш, щоб я вирішила, ніби ти просто любиш дивитися на мене, як я вигинаюся в цій сукні.

— Ти чудово знаєш, чому ми тут, — голос низький, твердий, з ноткою загрози. Він зробив ще один ковток вина, не зводячи з мене очей. Його рука в чорній рукавичці лежала на столі, пальці ледве рухалися, але я відчула в цих рухах неймовірну силу.