Розділ 13. Айріс

На місто вже спускалися сутінки, коли Софі й Дайя дісталися до клубу, де мав відбутися концерт. Небо затягнуло багряними хмарами, а повітря вібрувало від низького гулу, що доносився зсередини.

Клуб "L’Abîme [1]" тулився в старому промисловому районі; його облуплені цегляні стіни були вкриті графіті з черепами, пентаграмами й абстрактними вибухами фарби. Над входом миготіла неонова вивіска, що ледве трималася на двох болтах, а біля дверей юрмилися люди.

Фани Айріс мали впізнаваний стиль, що поєднував агресивну естетику мелодійного дез-металу з яскравими акцентами: бритоголові здоровані з широкими плечами в чорних футболках із похмурими принтами чи логотипами її гурту, хлопці середньої статури з довгим волоссям у шкіряних куртках та дівчата в рваних джинсах та важких черевиках, чиї шиї прикрашали металеві підвіски у вигляді перевернутих пентаграм і драконів. Усі носили шиповані браслети, масивні кільця й ланцюги, які побрязкували при кожному русі, а їхні руки й плечі вкривали татуювання — від рун до змій, що обвивали шкіру. Дівчата, натхненні Айріс, фарбували волосся в синій, червоний чи фіолетовий, робили сміливий макіяж із чорними стрілками і темною помадою, а дехто додавав пірсинг у брову чи губу.

Наближаючись до зали, вони чули, як гул підсилювачів наростав. Повітря пахнуло сигаретним димом і пролитим пивом. У Даїї було таке відчуття, ніби фани злилися в єдиний живий організм — нетерплячий, збуджений, готовий вибухнути разом із першими акордами.

Вони протиснулися крізь натовп і зайшли всередину.

— Це воно?! — Дайя насупився і насторожено глянув навколо. — Виглядає так, ніби тут битимуться, а не співатимуть.

Софі хмикнула, поправляючи рюкзак.

— Та ні, бро, це просто їхній вайб! — сказала вона. — Важка музика, важкі люди. Заходь, сам усе побачиш.

Раптом темряву клубу розірвали спалахи стробоскопів, що били по очах, а повітря ще більше загуділо від напруги. Всі завмерли в очікуванні виходу Айріс.

Сцена була маленька, затягнута чорною тканиною з рваними краями, а перед нею вже гойдався натовп — енергійний і нестримний. Бритоголові здоровані стискали кулаки, довговолосі хлопці розмахували руками, а дівчата гойдалися в ритмі, поки їхні підвіски-дракони погойдувалися в такт. Усі штовхалися, заводили мошпіт, піднімали руки з "козами" й кричали щось хрипке, підспівуючи улюбленим пісням. У центрі сцени стояла Айріс, її силует різко виділявся на тлі червоних прожекторів. Коротке синє волосся блищало, ніби сталь; важкий макіяж робив її обличчя схожим на маску воїна. Шкіряна куртка з шипами на плечах, рвані джинси й татуювання дракона — з розкритими крилами й палаючими очима — на лівому передпліччі доповнювали образ. Вона стиснула мікрофон; її голос вибухнув низьким «ґроулом», що перейшов у пронизливий крик:

— Echoes of Silence[2], прокиньтесь із тіней!! Чому ви мовчите, коли світ у вогні?!!

Гітари вдарили важкими рифами, барабани загупалили, мов гармати, і натовп вибухнув — люди стрибали, штовхалися, кричали слова пісні, створюючи справжнє металеве безумство.

Дайя завмер, його очі округлилися.

У його часи музика була лютнями й баладами, а не цим штормом звуку й люті. Проте щось у ньому ворухнулося — ніби цей хаос відгукувався в його власних спогадах про битви. Він глянув на Айріс, і погляд зачепився за татуювання дракона. У грудях стиснулося: Ключ Дракона, щоденник — а тепер це. Знак долі?

Він похитав головою, намагаючись відкинути думки, але мелодія, що пронизувала повітря, тримала його, ніби невидима рука.

— Це що, ритуал перед бійкою?! — прокричав він, перекрикуючи гамір. Софі розсміялася, підштовхнувши його ближче до сцени.

— Ні, це їхній протест! — гукнула вона у відповідь. — Слухай тексти, у них усе є!

Концерт тривав, і Айріс викладалася на повну. "Fractured Reality[3]" рвала повітря важкими рифами й різкими переходами; її голос викривав брехню медіа й хабарників, що гребли гроші, не торкаючись праці. "Shattered Chains[4]" вибухала гімном свободи, де барабани били, як пульс, а слова кликали розірвати кайдани спекуляцій. "Crimson Skies[5]" сповільнювала ритм; мелодія гнітила, ніби дим над зруйнованим світом, а текст про червоне небо екологічної катастрофи змусив навіть Дайю задуматися про крихкість усього, що він знав. Її енергія була заразливою: вона гойдалася на сцені, стискала мікрофон, ніби зброю, і кидала в натовп слова, що били, як кулі. Коли останній акорд "Veil of Ignorance[6]" — повільної, але нищівної пісні про сліпоту суспільства до шахраїв і корупціонерів — стих, натовп вибухнув криками, а Айріс, важко дихаючи, підняла кулак угору.

— Прокиньтесь, трясця вашій матері! — гаркнула вона в мікрофон. — Ми не мовчатимемо!

Після концерту Софі й Дайя чекали Айріс біля бару. У тьмяному світлі клубу вона підійшла, стираючи піт із чола; її очі все ще горіли адреналіном. Навколо гудів натовп — фани, що лишилися після виступу, не поспішали розходитися. Бритоголові здоровані гучно реготали, перекрикуючи одне одного; їхні голоси зливалися з далеким відлунням підсилювачів, що досі гуділи в залі. Дівчата з фарбованим волоссям обмінювалися враженнями; їхні шиповані браслети поблискували в світлі неону. Один із довговолосих хлопців у шкіряній жилетці тримав пляшку пива, розмахуючи руками так, ніби досі відчував ритм "Shattered Chains", і хрипко вигукував рядки з приспіву: "Рви ланцюги, небо в вогні!" Інші підхоплювали; їхні голоси тонули в загальному гаморі, створюючи хаотичну, але живу симфонію відданості. Здоровило із татуюванням черепа на шиї підняв пляшку до Айріс: