Глава 7. Вам же сказали

Галя побачила, що чоловік сердитий, ще до того, як він заговорив. Не по обличчю. По пакету. Люди, які приходили спокійно, тримали документи як документи. В папці, у файлі, в сумці. Цей ніс прозорий пакет перед собою, затиснувши верх двома пальцями, і кожен його крок змушував папери всередині підстрибувати. За ним ішла жінка років сорока.

— Тату, не починай.

— Я ще нічого не сказав.

— Я знаю.

Галя сиділа за столом біля кабінету нефролога й дописувала температуру в журнал.

— Добрий день.

Чоловік поклав пакет перед нею.

— Мені сказали сюди.

— Добрий день, — повторила Галя.

Він глянув на неї.

— Добрий.

— Направлення є, — сказав чоловік, підсунувши пакет ближче.

Галя попросила назвати прізвище й дату народження, знайшла електронне направлення, але запису на сьогодні не було. Донька стояла позаду й пояснювала, що вчора їй дзвонили з реєстратури: просили спершу записати батька. Він почув тільки, що треба їхати до нефролога, і тепер дорікав їй за марну дорогу. З телефона він не давав шукати SMS — мовляв, направлення вже знайшлося, чого ще лізти. У пакеті лежали УЗД, аналізи й виписка; жоден із цих аркушів не мав стосунку до того, хто саме домовився про візит. Галя склала їх перед чоловіком і попросила обох почекати, поки перевірить вікна.

— Тату, я казала, що сьогодні нас не чекають, — сказала донька.

— Ти казала, що подзвонили тобі. Мені ніхто не дзвонив.

Він говорив із Галею, хоча відповідати мала дочка. Та зняла окуляри й прибрала їх у сумку. Інші пацієнти вже прислухалися; Галя знизила голос. Направлення було активне. Тепер треба було знайти час прийому, а не вирішувати, хто з них правий. Галя відкрила запис. Сьогодні все було щільно. Одна пацієнтка могла не прийти — біля її прізвища стояла позначка, що вчора не підтвердила візит. Але поки час не минув, місце було її.

— На сьогодні вільного немає.

— А між людьми?

Галя подивилася на нього.

— Між якими людьми?

— Ну, якщо хтось швидко.

— Ми не знаємо наперед, хто швидко.

— А що там довго?

Донька прикрила очі.

— Тату, будь ласка.

— Я питаю.

— У лікаря прийом, — сказала Галя. — Скільки потрібно конкретній людині, стільки й буде.

— Я теж конкретна людина.

— Так.

— То мене можна між.

— Ні.

Він замовк. Не надовго.

Чоловік спробував пройти між записами, пославшись на погане самопочуття. Галя вже без усмішки уточнила про тиск, біль, задишку, слабкість, нудоту, температуру й зміни сечі. Нічого гострого він не описав; спина боліла «як завжди». Галя сказала, що це не схоже на невідкладний стан. Нирки в нього є — саме тому його й направили до нефролога.

Жінка з телефоном навпроти хмикнула. Галя почула. Їй не сподобалося. Не тому, що вона сказала щось смішне. А тому, що чужі розмови в коридорі завжди ставали трохи виставою, щойно хтось починав слухати. Вона підсунула чоловікові його папери.

— Найближче вікно в середу.

— Мені сказали четвер.

— Значить, з’явилося на середу.

Донька одразу:

— Записуйте.

Чоловік:

— Я в середу не можу.

Донька повільно повернула голову.

— Чому?

— У мене дача.

— Яка дача в жовтні?

— Треба воду спустити.

— Тату.

— Морози будуть.

— У тебе креатинін сто вісімдесят сім.

— І що, воду не спускати?

Галя відсунула клавіатуру. Тут вона була зайва. Донька опустила голос:

— Ти два тижні всім розказуєш, що тобі потрібен нефролог терміново.

— Потрібен.

— От середа.

— У середу не можу.

— Тоді четвер.

— У четвер я не знаю, чи ти зможеш.

— Я відпрошуся.

— Не треба через мене відпрошуватися.

Жінка замовкла. Галя побачила, як саме. Не демонстративно. Просто рот закрився, і все. Чоловік продовжував дивитися в папери.

— Я сам приїду.

— Добре.

— Не маленький.

— Я сказала добре.

Галя знала цей тон. Так її мама говорила з нею позавчора. Можливо, тому вона раптом сказала:

Галя знайшла кілька вільних вікон. Чоловікові не підходило то пізно, то рано, доки вони з донькою не зупинилися на четвері о дванадцятій тридцять. Коли він одразу спитав, чи немає ще раніше, Галя просто перестала друкувати. Він подивився на її обличчя й здався: — Все. Мовчу.