Чорний Хрест

Розділ 33 “Втеча”

йцв

Еміль та Генрі непомітно перекинулися поглядами.

Ззаду почулися кроки – діяти було необхідно швидко й рішуче. Часу було обмаль, тому їхні голови зараз працювали не гірше Гендаркової у момент важливого роздуму.

Еміль рвучко стрибнув праворуч, а Генрі – ліворуч. Тієї самої миті пролунав вистріл, проте Еміль устиг захряснути двері, а Генрі швидко прокрутив ключ, що вже був у замковому отворі.

– Швидко хапай свій багаж і цю валізу та хутчіше до заднього виходу! – прогорланив Генрі, швидко начепивши свого білого капелюха із чорною стрічкою та схопивши свою валізку, яка, на щастя, вже була зібрана.

Еміль ледь не вибив задні двері, нашвидкоруч їх відкриваючи. Одразу за ним на подвір’я вибіг і Генрі.

– У валізці було це! – Еміль розгублено тицьнув Андеру пістолет. Його очі нервово бігали то туди, то сюди, шукаючи щось, чого він ще сам не міг навіть уявити, проте Генрі діяв доволі спокійно та рішуче, міцно стиснувши щойно отриману зброю.

– Праворуч! Перелізаємо паркан!

– Ти знущаєшся? Він двометровий!

– На колонах є виступи, скористайся ними! Часу немає! – крикнув Генрі, відразу ж виконуючи сказане.

Еміль не став довго сперечатися і доволі вправно заліз на паркан та вже перекинув ногу на інший бік, як щось пішло не так, і він зачепився за один із виступів.

– Швидше! – Генрі потягнув друга за руку, і той упав просто на Андера, ледь не заваливши його на землю.

– Сюди! Вони тут! – крикнув хтось з-за рогу вулиці. Декілька оглушливих пострілів сколихнули повітря, проте Андер не злякався і, сховавшись за деревом та присівши на коліно, прицілився та вистрілив у відповідь.

Противник скрикнув і схопився за плече, упустивши пістолет.

– Я виграв трохи часу! Завертай на вулицю праворуч! – збуджено гукнув Генрі, ледь стримуючи адреналін у крові.

Хоча Еміль уже був попереду, Генрі швидко наздогнав його, важко і швидко дихаючи.

– Ти цілий?

– Я-я хе-е-ех-х, х-е-ех-х, на ме-межі сил!

– Валізи на місці?

– Наче. Але що робити?

Генрі окинув безлюдну вулицю швидким поглядом. Тут не було ані проходів, ані відкритих крамниць, ані об’єктів, за якими можна було б сховатися, проте тут було вдосталь автівок…

– Давай! Сюди! – Неначе професійний крадій, Генрі вистрілив у бокове скло першого ліпшого Фольксвагена та, засунувши руку в кабіну, зсередини відкрив дверцята. – Залазь!

Емілю не треба було двічі повторювати. Хвіст міг з’явитися щосекунди.

Генрі перевірив бардачок – там лежали ключі, як і в 90% випадків у 90% реальностей. Поле можливостей Генрі справило на Еміля приголомшливе враження, хоча для самого Генрі у цьому не було нічого дивного – аналіз у поєднанні з холодною головою часто давав непоганий результат.

Мотор завівся, водій натиснув на педалі, і старенький Фольксваген, орієнтовно 1920 року, поступово, але впевнено почав набирати швидкість.

– Вони вже тут! Поглянь! – Генрі обернувся і через заднє скло побачив, як з того кінця вулиці, звідкіля вони тікали, на них насувається повноцінний військовий бронетранспортер, вкритий шипами, що мають відлякувати ворогів режиму та наводити жах на тих, хто ще тільки планує виступити проти.

П’ятиметрове дуло кулемета неквапно розверталося у їхній бік, а чоловік, що сидів за броньованим склом на даху цього монстра, вже наводив приціл на їхню автівку. Чорний хрест на тлі імперського стяга на бампері довершував той жахливий ефект, що справляла ця машина вбивств. Невідомо, чи використовувався він колись, чи досі був “свіжим” експонатом арсеналу влади, проте Генрі це не хвилювало – він прораховував у голові, чи встигне це авто досягти найближчого повороту в кінці вулиці.

Ногою він з усієї сили тиснув на педаль, зажмурившись та готуючись до різкого маневру.

– Кулемет от-от розвернеться! Швидше! – горланив у вухо Еміль, проте Генрі не змінив виразу обличчя, він діяв чітко й сплановано – так, як говорив ТГ. Емоції зараз відійшли на другий план, адже він мусив працювати із холодною головою, точно за вказівками Голосу.

– Поворот за три, дві… – рахував ТГ із абсолютним спокоєм у голосі. – Зараз!

Генрі швидко почав крутити кермо, розвертаючи автомобіль на великій швидкості та залишаючи на дорозі сліди. Такого дрифту ще не бачило це авто, призначене для більш безпечних подорожей, одначе розрахунок ТГ був ідеальним – на повороті автівка пройшла всього в кількох сантиметрах від дерева, але не зачепила його.

Кулеметник натиснув на курок, і залізна злива посипалася вперед, проте фольксваген, змінивши свій напрям, почав набирати швидкість. Кулемет знову почав рух, супроводжуючи його безперервним розстрілом усього, що потрапляло під приціл: будинків, дерев та автівок, одначе це не принесло результату, адже за мить фольксваген вже звернув на іншу вулицю.

БТР прискорив рух, продрифтувавши не гірше за автівку Генрі, яка знову була далеко.

– Рухайся ліворуч, швидко. Їхній кулемет дивиться на 15 градусів праворуч від осі дороги. Тоді виграєш трохи часу. – повідомив ТГ.

Лавина пострілів знову посипалася – схоже, кулеметнику вже було байдуже, куди стріляти. Він гатив з усіх сил, аби хоч щось таки влучило у ціль. Еміль нервово втиснувся у крісло, щось там кричучи Генрі. Його слова стали для водія фоном. Зараз він слухав лише ТГ, а зовнішній світ став для нього чимось на зразок гри, яку ти добре відчуваєш, проте яка не є для тебе реальною.

Фольксваген зробив ще один крутий дрифт ліворуч, цього разу таки зачепивши тротуарну доріжку, а лавина куль збила декілька ліхтарів на розі вулиці та розтрощила край будинку поруч.

– Попереду вас є парк. Ти бачиш його?

– Так.

– Доїждайте до нього і покидайте авто. Що робити далі – скажу.

– Допустимо. – Генрі знову натиснув на педаль, прораховуючи, як саме припаркуватися. На жаль, усі місця вже були зайняті іншими авто, тому, діставшись кінця вулиці, він різко натиснув гальмо та щосили крутнув кермо. Машина закрутилася, збавляючи швидкість, а за декілька секунд повністю зупинилася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше