Розділ 30 “Між минулим і майбутнім”

20 серпня 1934 року

Недільний ранок завжди видавався Генріху напрочуд спокійним: ніхто нікуди не біг, не поспішав, не намагався порушити ту священну гармонію, що існувала навколо весь цей час. Раніше, ще за першого свого життя, Генрі інакше ставився до неї – він поважав її, проте не захоплювався нею так сильно, як зараз.

У ті часи натхнення та енергія життя були для нього не просто словами. Вони були для нього життєво необхідними, як паливо для машини, хоча він ніколи цього не підозрював. Ба більше – він не вірив, що машина колись утратить цей енергоресурс, такий яскравий і чарівний, неначе золотаво-помаранчевий Клетвер, який тепер замінює це паливо.

Цінності світу змінилися: якщо колись душевна енергія, сили та натхнення були найважливішими скарбами людини, то зараз усе це замінює Клетвер, що продовжує життя будь-якій людині, готовій за нього платити. Настали часи, коли на перше місце стало фізичне існування тіла та мозку, а не думки, емоції, мрії.

Генрі обережно підніс до губ філіжанку свіжозвареної гарячої кави-арабіки, насолоджуючись її солодким смаком. Можливо, для щастя більшого і не треба?

Якщо всі рецептори тіла задоволені, то чого потребує душа? Якщо ти ситий, бачиш розвиток суспільства і відчуваєш за нього гордість, то чи треба тобі ще щось? Чи потрібна душа взагалі, коли вона лише витягує сили з нашого тіла, створеного для фізичного, а не фантастичного світу?

Генрі закрив “Темряву Майбутнього”, відчуваючи, як вона захоплює його мозок, ставлячи все нові й нові питання, а згодом даючи єдину привабливу відповідь.

Добре, що він сидів на веранді, де вітерець приємно обдував обличчя, звільняючи голову від купи нав’язливих думок.

Тепер його увагу привернула газета, акуратно складена на краю столика. Сьогодні на ній було незвично багато фотографій, що рясніли то тут, то там, як гриби після дощу.

“Німецька імперія вийшла на перше місце у світі з виготовлення танків та артилерії”, “Крейсер «Бісмарк» було переоснащено найновішими радарами, спроєктованими за останніми законами науки”, “Населення Ессена перевалило за 2 мільйони!”, “ВВП Імперії перевищить 150 мільярдів марок!”, “За межею бідності на сьогоднішній момент живе лише 1% населення, що є рекордом останніх століть!”.

Генрі поклав газету на стіл – не було сенсу її читати, адже не було причин ні за що хвилюватися. Якби Томас Мор жив сьогодні, то Німецька імперія була б для нього ідеальним прикладом утопії.

– Знаєш, можливо, у словах Гендарка і є сенс, – Генрі звернувся до Амелії, що сиділа з іншого боку столика.

– Га? Про що саме ти? Він багато говорить. Яка саме його фраза настільки змінила твою думку?

– Він говорив, що душа, емоції, інтуїція – це зайві компоненти людини, які лише заважають їй досягти ідеалу. Минув час, який він використав для того, щоб утілити свою думку в життя, і ось результат – світ, про який я був ладен лише мріяти, будучи студентом, перед моїми очима! Гордість, стабільність та прогрес реально працюють, доки я просто не можу в них повірити! – Генрі закрив рукою очі, активно протираючи їх великим та вказівним пальцями. – Я завжди вірив, що саме шлях людини до Безмежності, душевний розвиток та прагнення зрозуміти весь світ зроблять багатьох людей третьотипниками, щасливими, глибокими та вищими від тих, ким вони були.

– Генрі… Не забувай, що не всі світи мають бути ідеальними. Пам’ятаєш, що нам розповідав містер Енвер, коли всі ми були в Омезі? Існують три види світів: вищі, де сенс, розум, мистецтво і глибина душі є основою буття, пекельні – де важливими є лише фізичні якості, а мета полягає у виживанні, та серединні – що поєднують у собі процес виживання та розвитку на шляху до вищих або нижчих світів. Не забувай, що всі ці люди рано чи пізно розсортуються по тих світах, до яких ішли і в які вірили.

– Саме за це я і не люблю серединні світи. Вони завжди тягнуть нас, третьотипників, донизу, ставлять нам купу перешкод, запитань та забирають віру, сили й навіть саме життя як плату за існування… – Амелі мовчки підійшла до Генрі і поклала руки йому на плечі.

– Ти пройшов через нижчі світи там, у Вальфронії. Я пам’ятаю це і ніколи не зможу навіть на мить усвідомити все те, що ти пережив, але послухай мене зараз. Тобі як нікому іншому відомо, що Ритм стежить за тобою завжди. Цей світ – не подарунок, але й не перешкода. Ми вже не маємо його рятувати, змінювати, шукати в ньому одне одного. Твоя робота давно виконана. Нам необхідно просто дочекатися нашого часу, коли одного разу, у новому житті, ми відкриємо очі і побачимо те, до чого могли йти століттями через помилки та невдалі спроби.

– Сумно лише те, що світи, які стали для нас такими важливими на цьому шляху, так і залишаться такими ж.

– Подумай сам: якби всі світи були ідеальними, то чи правильно було б зібрати абсолютно всіх істот у місцях, призначених лише для вищих форм душі?

– У тому-то й річ – деякі люди, що мали для нас надзвичайно важливе значення, залишаться десь позаду.

– Але вони завжди матимуть шанс, не забувай це.

– Деякі речі є занадто складними та поверхнево пояснюваними, щоб вони їх усвідомили.

– То це тебе хвилювало найбільше?

– Найбільше мене хвилює саме цей світ. Гендарк будує його за своєю подобою, що неминуче призведе до чогось такого, що я не можу навіть уявити.

– І до чого ж? – Генрі важко зітхнув та підійшов до поручнів, склавши на них руки та подивившись кудись удалину. – Гендарк чудово знає про те, що сталося зі мною на Території Тіней. З одного боку, йому шкода мене, і він ненавидить Вальфронію, але, з іншого, вона створила для нього прекрасну концепцію того, як зупинити Ритм, як після смерті не стати його наступною жертвою тим, хто вже наробив купу зла у цьому світі.

– І як же він це зробить? – дещо нервово спитала Амелія, підійшовши до Генріха та подивившись йому в самісіньке обличчя.