Розділ 25 “Відпустити світ”

За вікном крізь штори кухні пробивалися яскраві сонячні промені.

Генріху завжди подобалося, коли тепло огортало обличчя, а очі закривалися. У такі моменти життя у цьому світі вже не здавалося позбавленим сенсу. З’являлася надія, що ще можна щось або когось виправити. Хоч це й була тільки ілюзія, вона виглядала набагато солодшою за той світ його нульового життя, коли існував лише його праобраз. Тоді не було ані Андера, ані Філіпа Хантера, ані зла навколо, ані всередині.

Він не міг довести, що існує той ідеальний світ, де немає проблем, проте знав про його існування. Він не міг пригадати нічого про своє нульове життя, але й зрозуміти, що було до першого втілення у Страсбурзі, не видавалося можливим.

– Про що задумався? – спитала Амелі, відрізаючи великий шматок сирого пирога, чверть якого вже була з’їдена.

Генрі сумно зітхнув, допиваючи свою каву, і мовив:

– Життя змушує задуматися про моє існування. До речі, ти вже помітила те, наскільки цей світ схожий на реальність Дельта? Як-не-як, ти вже пів року тут прожила.

Амелі якось дивно посміхнулася і подивилася Генрі прямо в очі:

– Невже ти сподівався, що щось зміниться? – спитала вона з якоюсь дивною інтонацією, у якій відчувався і сум, і задоволення, і навіть нудьга. – Цей світ вже не стане колишнім. Навіть якщо б ми спробували його змінити, знищити диктатуру, розвалити імперії, повернути людям свободу чи зробити всіх рівними, то зазнали б поразки.

– Продовжуй. Я уважно слухаю.

– Всі ті речі, що я перерахувала, насправді не є проблемами, на відміну від нас самих. Лише якби ми змінили самих людей, їхню природу та характер, то змогли б виправити й увесь світ, адже всі його мінуси – це наслідки головної проблеми – нас самих. Можливо, якби більшість населення Землі складали саме третьотипники, то цей світ піддавався б позитивним змінам, адже ми не шукаємо шляхів виходу з проблеми. Ми шукаємо її причини. – Із цими словами вона допила свою склянку кави та склала навхрест виделку й ніж на порожній тарілці.

Генріх почухав за потилицею, встав зі столу та підійшов до вікна, за яким відкривався настільки прекрасний вид на сонячні галявини між гірськими лісами, що аж перехоплювало подих.

– Враховуючи розміри Безмежності, світ третьотипників, напевно, знаходиться у квадрильйонах світлових років від нас.

– Еге ж… Із технологіями цього світу така подорож не видається можливою. А ось у реальності Дельта існували такі технології.

– Ну не прям такі, але значно кращі, ніж тут. Цей світ взагалі-то доволі відсталий.

– Зате як змінився за шістнадцять років!

– І не кажи, – посміхнувся Генрі, примруживши очі від яскравості сонця. – Один лиш Страсбург вже не впізнати.

– Мабуть, через те, що для Гендарка це місто має особливе значення, – сказала Амелі, підійшла до Генрі й обійняла його за плечі. – Але для мене справжнім завжди був ти… Коли почалися твої перші зміни після Вердена, я вже зрозуміла, що тебе втрачено. Дуже багато разів я перебирала у голові наші розмови, думки, плани, все шукаючи той момент, після якого вже не лишалося варіантів.

– Боюсь, того моменту не існує.

– А чому?

– Ритм було закладено у мою долю ще із самого початку життя. Звичайно, я міг би тоді не допустити помилки і залишитися у Швейцарії, проте тоді я б уже не повернувся додому і страждав би не одне десятиліття до кінця життя… У будь-якому випадку Ритм був налаштований занадто негативно до мене, на відміну від Вільяма.

– Це ти про свого клона з Омеги?

– Угу. Але він не зовсім мій клон. Зовнішність, свідомість та характер у нього інші. Лише сама структура ДНК душі та сама.

– Пам’ятаю: ти розповідав, що він врятував свій світ від якогось глобального потепління, за що Ритм нагородив його кращим життям у Реальності Дельта.

– Сумніваюся, що Реальність Дельта виявилася кращою за його попередній світ, проте це не завадило йому почуватися там чудово, без проблем, мінусів минулого життя, без Території Тіней, як у мене врешті-решт!

У дверях пролунав дзвінок. Генрі змовк і запитальним поглядом подивився на Амелі, проте вона лиш похитала головою, тому Андер поспішив до дверей, аби дізнатися, чого хоче непроханий гість.