Розділ 20 “Інший бік снів”

У дискусіях, розмовах та розповідях минуло ще декілька годин. Генріх, виснажений довгою мандрівкою та купою всіляких неочікуваностей, заснув просто у кріслі. Сон завжди був для нього не лише способом відновитися, а й зблизитися із Безмежністю, розгадати нові її таємниці, відкрити для себе простір подальшого руху. 

Цей день видався доволі плідним у його стратегічній перспективі, адже тепер було зрозуміло про якого Тео говорив Еміль і що саме відбулося з Амелі за цей час. Майже всі пазли, за винятком одного, стали на свої місця.

Гендарк досі не покидав Андерових думок, непокоючи його своєю уявною присутністю: хоч Генрі ще жодного разу не зустрівся із ним фізично, він вже дізнався про свого супротивника: спочатку через Безмежність та спогади, а згодом і через ту зустріч уві сні, коли він їхав потягом до Мюнхена. Тоді він бачив силует, що походжав розкішним кабінетом і говорив до нього так, немов бачив його. Це був Гендарк і говорив він суто до Генріха, який не подавав голосу та будь-яких інших ознак своєї присутності, проте теж знаходився у кімнаті і все розумів. Здавалося, що слова Гендарка доходили до нього не ззовні, а зсередини. Вони линули просто із його власної голови, хоча він точно знав, що не думає про такі речі.

– Можливо, вся річ у тому, що Гендарк контролює тебе? – Висловив припущення ТГ. Дві круглі сині цятки засвітилися у темряві. Генрі знав, що спить, підсвідомо радіючи цьому. Тепер є час відновитися та знову заглибитися у Безмежність, а поява Голосу лише підтверджує його думку.

– Гендарк, безсумнівно є частиною мене. Фейліх, до речі, теж. Вони всі утворюють унікальну версію мене, якої позбавлений Вільям.

– Історія Вільяма інша. Він не має варіацій, адже єдина його версія – практично ідеальна. Ти ж у свою чергу можеш набувати нового образу щоразу, коли захочеш цього. 

– Наприклад?

– До початку Ритму ти був романтиком. Пам’ятаєш?

– І що з того?

– Потім ти був шукачем правди, намагаючись знайти її скрізь: на війні, в Амелії, на Території Тіней, у Вальфронії, Омезі та знову в Хелені. Врешті-решт, коли ти збагнув, що ти не здатний її досягнути, то досяг її, опинившись тут. Тепер ти глядач, але не тому, що маєш ним бути. І шукачем, і романтиком ти теж не мав бути, але чомусь був. Ти ніколи не замислювався над тим, як треба діяти далі. Ти просто змінював свій образ на той, що найкраще підходив твоїй тогочасній ідеї, меті…

Вдалині серед космічних просторів, де матерія щосекунди видозмінювалася, викривлялася та набувала нових химерних форм, Генрі помітив двері. Це були ті самі двері через які він міг би й не проходити тоді, шістнадцять років тому, але пройшов і став тим, ким є зараз. Тепер вони вже не манили його своєю таємничістю, адже він знав, що чекає за ними. У його житті настав такий момент, коли все було зрозумілим і чітким, а поодинокі таємниці і зрівнятися не могли з тими, які він розгадав, ще будучи Філіпом.

– Продовжуй іти, якщо хочеш. Вибір завжди за тобою. Ми обоє знаємо, чим завершиться ця історія, але схоже ти не хочеш визнавати її фіналу.

– Про що ти, чорт забирай? Невже ти думаєш, що я знаю, як складеться моя доля наперед? Я ледве зрозумів механізм Ритму, а тепер ти ще й хочеш, щоб я змінив своє налагоджене життя?!

– Твоє налагоджене життя тримається на волосинці. Якщо ти думаєш, що остаточно переміг Ритм, то ти воістину сліпець. Ритм – це кобра, що завжди готова атакувати, особливо у той момент, коли ти найменше її чекатимеш.

– Тоді скажи мені на милість: що може зруйнувати моє життя тепер? Внутрішній ворог переможений. Вальфронія знищена, Фейліх мертвий, Ритм причаївся і чекає, не подаючи свого голосу. 

– Я б дещо підкоригував твоє питання: не що, а хто може зруйнувати все. 

– І хто ж ця настільки владна та сильна особистість?

– Це ти, друже мій. Хто ж як не ти?

– Навіщо із мене знущаєшся? Я добре контролюю себе.

– Ти – так. А твої інші версії? Не забувай, що вони прив’язані до тебе. Ти ж сам говорив, що вони є твоєю невіддільною частиною. – Двері рвучко відчинилися і потужний удар невідомої сили збив Генріха з ніг. Світло, що ринуло з-за дверей осліпило його, а звукова хвиля оглушила його. Він покотився по підлозі і боляче вдарився головою об щось тверде. Відкривши та протерши очі, Генрі помітив, що вже не літає у просторах Безмежності. Тепер він просто лежить на підлозі по той бік дверей. Саме у них він схоже і врізався.

– Хоч це й сон, а біль відчувається вкрай реалістично! 

– Це говорить про те, що твій мозок надзвичайно вправний маніпулятор реальністю. Зрештою, це й не дивно, якщо згадати те, що на ти здатний.

Андер піднявся на ноги та обтрусив свій одяг. Навіть уві сні він не хотів, щоб його бачили неохайним.

Декілька секунд він просто дивився вперед, вдивляючись у кінець коридору, що був неймовірно довгим. З усією гостротою свого зору Генрі не бачив його кінця, і це його лякало: ще ніколи об’єкти у його снах не були такими чіткими та великими. Це наштовхувало автора сну лише на одну думку – тут він був не один. Що більше його версій об’єднувалися у певних місцях простору, то сильніше вони могли змінювати реальність.

Тільки-но Генріх усвідомив це, як до нього заговорив голос, що точно не належав ТГ – це був Гендарк.

– Ти доволі швидко з усім розібрався. Навіть мені б не вистачило однієї хвилини, аби здогадатися про все так швидко!