Розділ 10 “Неочікуваний подарунок”

У дверний дзвінок подзвонили, але всередині ніхто не відповів. Будинок мовчав, як і його власник. Здавалося, що всередині нікого немає, проте двоє кур’єрів, що стояли на порозі дому явно так не думали. Вони подзвонили ще раз. Минула хвилина, проте хазяїн не поспішав виходити. Перекинувшись між собою декількома словами, один із них кулаками загрюкотів у двері так, що мертвий встав би. Це вплинуло на власника будинку значно краще ніж звичайний дзвінок, тому вже за декілька секунд невдоволений і заспаний Генріх відчинив двері.

– Доброго ранку! Нарешті ви тут. Ми вже думали, що всередині нікого немає.

– Е-е-ем-м. Гаразд. Перепрошую за незручності. Вчора я пізно повернувся додому… Отож, що Ви хотіли? – Кур’єри здивовано перезирнулися. Один із них закурив, відійшовши убік, а другий мовив:

– У нас для вас вантаж, і нам необхідно розмістити його у вашому домі. Що тут незрозумілого? – Ліва брова Андера підскочила вгору. Він уважно подивився в очі чоловікові середніх літ із лисиною на голові та бакенбардами. Він виглядав досить серйозно. Не схоже було це все на якийсь жарт.

– Постривайте, але ж я не замовляв нічого!

– Але ж це ваша адреса! – Кур’єр простягнув Генріхові листок, де було чітко вказано будинок адресата. Все збігалося. Це не могла бути помилка.

– А хто відправник?

– Я звідки знаю? Моє завдання – доставити вантаж, а не передати інформацію стосовно того, хто його відправляє. А ви хіба не маєте здогадок на рахунок адресанта?

– Ані найменших.

– Цікавий випадок. – Кур’єр знизив плечима і, махнувши рукою до свого друга, пішов до мікроавтобуса, на якому вони приїхали.

Він розчинив задні дверцята машини та заліз всередину, наостанок крикнувши Генрі лише одну фразу:

– Розчиніть ширше двері! – Не довго думаючи, Генрі дослухався, і вже за хвилину двоє чоловіків у формі занесли до будинку велику коробку, поставивши її просто посеред кухні. Проте на цьому вони не зовсім не зупинилися. Після однієї коробки пішла друга, значно більша та третя, найменша серед усіх. Спітнілі кур’єри присіли на сходи будинку, важко дихаючи та затягуючись димом.

– Це все?

– Відправник, крім доставки, оплатив ще у встановлення вантажу. Зараз ми трохи відпочинемо і продовжимо! Не переживайте, все скоро буде! – Обнадійливо мовив другий, набагато молодший кур’єр, що до цього лише мовчав.

Здивований Генріх прослідував у будинок, протираючи заспані очі. На мить йому здалося, що це все від Еміля, але ж він тільки вчора із ним зустрівся. Не міг же той за один вечір замовити стільки всього!

Думки заполонили розум Андера, як пішоходи ранкові вулиці міста. Ніхто, крім Еміля не міг знати про його повернення, а отже тільки Еміль міг бути відправником, що було повною нісенітницею!

–  Ранок почався не з кави. – Пожартував Голос.

– І не кажи. Я то думав, що про мене все забули, але я по троху стаю частиною цього старого нового світу.

– Можливо, у цьому і полягає план Ритму. – Кур’єри піднялися на ноги та недбайливо обтрусили штани. Старший лагідно хлопнув по спині молодшого і вони зайшли у дім, насвистуючи якусь веселу пісеньку. 

– Схоже про тебе хтось дуже добре пам’ятає, коли так обдаровує.

– Питання у тому, хто це.

– Можливо, скоро ти й сам це дізнаєшся…

– Та невже?

– У цьому світі все може статися. Не забувай це, хоча тобі це складно забути. 

– І не кажи. Світ Вальфронії точно зламав усі мої стереотипи… – Тим часом із першої коробки чоловіки вже витягнули великий прилад із скляним екраном, що ззовні нагадував чималий куб із антеною. У пам’яті Генрі одразу виринула та книга про розвиток техніки, яку він читав ще на Території Тіней. Це був один із перших телевізорів. Тепер його було легко впізнати. У світі Вальфронії їх вже повністю було замінено телевізорами, але тут вони схоже тільки з’явилися. Таку ж аналогію можна було б провести із голограторами, замість яких, у цьому світі поки що існували тільки першій телефони – радіофони. Опинившись у світі минулого, Генрі починав помічати те, як еволюція попрацювала і над приладами, і над технологіями, і навіть над державами. Можливо, через декілька сотень років Страсбург стане таким же як і Вальфарарео – величезним, багатоярусним, високотехнологічним. Дійсно, враховуючи те, як він змінився всього за шістнадцять років, нескладно уявити, наскільки швидким виявиться його наступний розвиток.

Тим часом перед Генріхом з коробок постали холодильник та мікрохвильовка. Кивком голови він показав місце, де хоче бачити перший прилад. 

Чоловіки, схопившись за важкезний білий, як сніг, холодильник перетягнули його у куток кухні. Незабаром на своє місце біля розетки встали мікрохвильовка й телевізор. Як не дивно, Андер не пригадував, щоб у будинку були розетки, але за сьогодні він встиг їх нарахувати майже десяток! Схоже Гендарк таки попіклувався про цей будинок, але… Але чому ж тоді його кинув? І хто відправив ці прилади Генрі? Хто взагалі знає про його існування?

Розпрощавшись із кур’єрами, Генрі швидко одягнувся та вийшов на вулицю. Він потребував негайних відповідей, тому відправився до людини, яка точно змогла б не лише поговорити, а й зрозуміти його. Часу на роздуми не було, тому вже за декілька хвилин чоловік сидів у трамваї, нервово поглядаючи то у вікно, то на годинник, що показував рівно одинадцяту.