Розділ 3 “Наслідки”

Генріх йшов впевнено, минаючи нові та старі вулиці, височенні багатоповерхівки та відполіровані фонтани. Усе місто виглядало так, немов його прагнуть довести до ідеалу всіма можливими нововведеннями, новобудовами та орнаментами на старих стінах. Тут панував піднесений дух, а погожий день лиш підкреслював цю атмосферу безмежної сили та гармонії держави. Хоч Андер й гадки не мав, як розгорнулася історія після його смерті, було зрозуміло що війна або, дійсно, закінчилася дуже давно, або її результат перетворив державу на гегемона Європи та світу. 

– Знаєш, я ніколи не думав про те, що той світ, який я залишив у минулому, стане ще кращим ніж був за моїх найкращих часів. Я завжди бачив цей світ, як палаючий, напівзнищений та роззорений… Ці думки не полишали мене увесь цей час. Я жив із ними, вважаючи цей світ давно втраченим! Більше того, я навіть боявся повернутися у нього, бо не хотів бачити його жахів. – Генрі зупинився перед зеброю, чекаючи зеленого світла на світлофорі, що видавався йому доволі дивакуватою штукенцією. За лічені секунди поруч із ним вже стояв цілий натовп, де всі кудись спішили: один чоловік чи не щосекунди поглядав на годинник, якась молода парочка весело про щось базікала, а декілька джентльменів у чорних піджаках закурили цигарки. Машини проносилися перед людьми десятками, а на широких трасах їх були сотні. Місто вже не пливло як раніше – тепер його невгамовні хвилі щосекунди сколихували течію Рейну моторними катерами, а дороги Страсбурга – швидкими автівками. Це був не просто крок у майбутнє, а справжній стрибок в іншу епоху еволюції міста. Якщо раніше газети продавали хлопчаки на узбіччі дороги, то тепер чи не в кожному кварталі було відділення преси. 

Не витримуючи власних думок, Генрі, перейшов дорогу і попрямував саме туди – у невелику площею кімнатку, напхану газетами, книжками та журналами. За вітриною починався справжній унікальний світ новин Німеччини та цілісінького світу, де запах був доволі автентичним. 

Двері м'яко піддалися, і чоловік увійшов всередину. В очі одразу кинулися десятки, сотні книг. Стелажі стояли неймовірно близько один до одного, чим дозволяли вмістити величезну кількість матеріалу. Очі Генрі швидко пробігали по їхніх назвах, але більшості з них Андер ніколи не бачив та не читав. Вони всі були якимись занадто пафосними та однотипними, немов їх творила одна й та сама людина. “Боротися до кінця – шлях справжнього героя”, – Говорила назва великої чорної книги, на якій яскраво контрастували червоні краплі.

 “Смерть – не кінець життя”, – доводила інша. З обкладинки на майбутніх читачів дивився солдат у залізних обладунках, пошматованих та брудних. У руках він тримав автомат, а його палець завмер на курку. Його очі горіли неприродним помаранчевим сяйвом, яке Генрі знав дуже добре. Це був Клетвер. На Території Тіней вони годинами добували цей камінь у темних шахтах. Цей же матеріал, але вже в енергетичному вигляді із них висмоктувала Кімната Енергії. 

– Альфред… Він винайшов Клетвер, тому вся провина за те, що сталося у світі Вальфронії, лежить тільки на ньому! – Розлючено крикнув Генрі, не стримавши прориву гніву, який охопив його, коли він згадав ту доленосні зустріч із Авелем Ревтоном та Альфредом. Емоції буквально переповнювали його, адже він пам'ятав, до чого призвела завелика кількість Клетверу у світі, де він прожив всього 16 років, але яким наситився на всі 100.

– Вибачте, ви кликали? – Раптом озвалася продавщиця. Її стурбований вираз обличчя нагадав Генріху, де він зараз і що має робити. 

– Я просто хотів запитати Вас стосовно книг… Яку б ви мені порадили? – Він вправно змінив тему розмови, намагаючись таким чином витягнути додаткову інформацію. 

– Останнім часом у нас значно збільшився попит на історичні книги. Самі розумієте, чому. Скоро ж серпень, як-не-як. – Таємниче мовила вона, потягнувшись за книгою на високій полиці. 

– Це може здатися Вам дивним, але… Що такого сталося у серпні? – Продавщиця подивилася на Генріха так, немов він бовкнув якусь нісенітницю. 

– Скільки вам років, пане? – Задумливо спитала вона. 

– Е-е-ем… Шіст-ой. Двадцять вісім. 

– У серпні почалася Перша Світова, коли ви не знали. Бачу, ви взагалі історії не знаєте, тому я б порадила вам почитати це, – вона простягнула йому книгу із промовистою назвою, що буквально шокувала Генрі. Перед ним була його власна книга “Темрява Майбутнього”, яку він написав так давно! 

– А х-хто ав-втор цієї к-книги? – Запинаючись, спитав Генріх, чим здивував жінку ще більше. 

– Автор цієї книги сам Генріх Андер, герой війни та очільник Рейхсверу! Його історія – це не просто розповідь про героїзм, а справжній приклад для наслідування! 

– Яка ціна? – Коротко спитав Генрі. 

– 7 марок. – Холодно повідомила вона, взяла гроші та передала книгу її новому власнику. Приблизно хвилину Генрі стояв, не рухаючись. Він лише важко дихав, тривожно дивлячись на книгу. Він пам'ятав кожне слово, промовлене Таємним Голосом під час написання твору. Ті емоції, дух та незрівнянний символічний сюжет так і зосталися у спогадах, думках та снах автора, що вже геть не розумів, що відбувається. 

– Невже я опинився у паралельній реальності? – Генрі вийшов надвір, жадібно хапаючи ротом повітря. Думки перекрутилися у його голові, а шок досі читався на обличчі. 

– Якби це була одна з мільярдів інших паралельних реальностей, то у ній був би лише один Генріх Андер, а не два. 

– У сенсі два? І де я насправді, коли це не паралельна реальність?