2

2

Промені трьохколірного кристалу, торкаючись рослин, спалювали їх.

А торкаючись людей, робили їм болячи, змушуючи відходити подалі від їхньої траєкторії, яка не змінювалася.

На щастя, цей кристал, який віддавав промені трьох кольорів, охоплював не весь простір навколо себе, це обмежувалося його розмірами та висотою, над якою він завіс у повітрі.

Але згодом цей кристал збільшувався, обпалюючи все більше землі, бо збільшувався радіус його шкідливої дії.

- Що нам робити, знахарю? як знищити кристал? Як зупинити його дію? Ми так помремо від голоду, бо всі рослини кристал спалить. І де нам потім ховатися, якщо він буде світити на все, коли стане ще більшим?

- Я не знаю. - лише так відповідав на всі запитання знахар Любомир. - У книзі таємниць написано, що трикольоровий кристал знищить випадковий мандрівник. Але де його взяти?

Після цих слів на обрії показався якийсь силует, який наближався.

Через годину усі побачили, що це чужинець, якого ніхто тут раніше не зустрічав.

Мандрівник підійшов ближче. Привітався з усіма.

- Вітаю! Чув, у вас тут коштовне каміння, яке нікому не потрібно? Якщо вам не потрібен цей кристал, я його заберу? Ви не проти?

- Не проти! - відповіли усі разом.

- Так ви знали про цей кристал? Ви не випадковий мандрівник? - з досадою запитав знахар.

- Знав про кристал, бо мені вчора про нього розповіли, тому я тут. Але я мандрівник. Я випадково потрапив на ці землі. Та й зовсім випадково почув про цей кристал. Але спеціально прибув саме до нього. - пояснив чужинець.

- Як звуть вас? - запитав Любомир.

- Всеволод. - відповів мандрівник.

- Всеволоде, якщо ви зумієте забрати цей кристал, заберіть його та відвезіть його подалі звідси. Ніхто з наших людей не буде вам перешкоджати. - пообіцяв знахар.

- Добре. Але мені спочатку треба підготуватися, роздивитися, що до чого. - і Всеволод обходив ці пошкодженні землі, відчуваючи біль, але оцінюючи та при дивляючись уважно. - Добре. Я спробую.