Розділ 2. Спадщина мольфарки

Хата лісника Богдана стояла на самій вершині полонини, затиснута між двома крутими скелястими виступами. Вона виглядала покинутою вже багато років: дах з ґонту заріс густим сизим мохом, а стіни з грубих смерекових колод почорніли від безперервних гірських вітрів.

Данило штовхнув важкі двері, які відчинялися зі скрипом, що нагадував стогін. Усередині панувала напівтемрява. Повітря було густим і пахло сушеними травами, пилом та старою шкірою. На столі лежали розкидані папери, карти лісових вирубок та стара залізна кадильниця, з якої все ще піднімався ледь помітний струмок сизого диму.

— Він щось шукав, — Данило провів пальцем по чистій плямі на запиленому столі. Тут явно лежало щось прямокутне й важке. — І це «щось» забрали перед нашим приходом.

— Це була Книга Першопричини, — почувся тихий, мелодійний голос від порога.

Данило миттєво розвернувся, рука автоматично лягла на руків’я пістолета в кобурі.

У дверях стояла дівчина. На вигляд їй було трохи більше двадцяти років. Вона була вбрана в просту вишиту сорочку, яка змокла від дощу й прилипла до тіла, а її довге темне волосся було переплетене зеленими гілочками тису. Але найвідчутнішим у її зовнішності були очі — великі, неймовірно глибокі, зелені, як мох на дні глибокої лісової ущелини. На її шиї висіло намисто з дрібних річкових мушель, які тихо побрязкували при кожному русі.

— Ти хто така? — Данило не опустив руки, продовжуючи тримати її в полі зору.

— Мене звуть Дзвінка, — дівчина зробила крок уперед, не виказуючи жодного страху перед поліцейським. — Я прийшла, щоб повернути те, що Богдан украв у лісу. Книгу, яку твоя бабка Юстина запечатала тридцять років тому під коренем прадавнього тису. Богдан продав її людям із міста, Даниле. Вони дали йому гроші й залізо, але ліс не прощає зради.

— Моя бабка була вчителькою початкових класів у Коломиї, — з роздратуванням промовив Данило, хоча всередині нього раптом піднялася хвиля дивного, забутого з дитинства спогаду — запаху мокрого моху й тихого шепоту бабці над його ліжком, коли він сильно хворів.

— Юстина тримала Межу, капітане, — Дзвінка підійшла до столу й торкнулася пальцями залізної кадильниці. Дим миттєво згас, наче від подиху вітру. — І тепер, коли вона пішла, а її замок зламано, річка вийде з берегів. Якщо Книга Першопричини потрапить до рук тих, хто будує машини в долині, затвори Черемоша відкриються. І тоді гори почнуть мститися.