ВЕРХОВИНА. КНИГА ПЕРШОПРИЧИНИ Розділ 1. Смерть на Черемоші

Чорний Черемош ревів так, наче намагався злизати круті береги разом із віковими смереками. Вода після триденної липневої зливи піднялася майже під саму кладку, перетворившись на шалений, брудно-жовтий потік, що ніс упереміш гілки, вирване коріння та пласти жирної глини.

Капітан поліції Данило Коваль стояв на самому краю урвища, втиснувши важкі берці в розмоклий ґрунт. Дощовик прилип до спини від вогкості, а з козирка кашкета за комір стікали холодні цівки води. Сюди, у верхів’я Верховинського району, машиною проїхати було вже неможливо — останні три кілометри довелося долати пішки, чіпляючись за мокрі гілки та слизьке каміння.

— Даниле, дивись туди, — дільничний Василь Микитюк, місцевий чолов’яга з обличчям, схожим на печену картоплину, тремтячим пальцем вказав на залом між камінням біля підніжжя скелі Чорногори.

Там, напівзатоплене бурхливою піною, лежало тіло.

Данило обережно спустився крутим схилом, тримаючись за коріння старого тиса. Загиблий лежав горілиць. Це був Богдан Мартинюк, лісник місцевого заповідника. Його широко відкриті очі відбивали сіре карпатське небо, але в них не було страху. Був лише дивний, застиглий подив.

Капітан присів навпочіпки. На тілі Богдана не було видимих слідів насильства — ні ножових поранень, ні слідів від куль. Проте на його шиї, прямо поверх засмаглої шкіри, чітко виднівся темний, майже чорний опік у формі гілки прадавнього тису. Здавалося, дерево буквально випалило свій слід на його плоті.

— Його річка забрала, — прошепотів ззаду Микитюк, хрестячись мокрою рукою. — Богдан забагато говорив про Книгу, капітане. Казав, що знайшов сховок бабки Юстини. А залізо лісу не любить, коли його без дозволу чіпають.

— Припини, Василю, — сухо відрізав Данило, дістаючи блокнот і намагаючись захистити папір від дощу власною долонею. Його пальці задерев’яніли від холоду. — Моя бабка Юстина померла в Коломиї п’ять років тому, і вона була звичайною жінкою, а не мольфаркою. А лісник загинув від того, що хтось йому в цьому «допоміг». Оглянь берег. Тут мали залишитися сліди.

Данило нагнувся ближче до обличчя загиблого. З його напіввідкритих губ пахло не алкоголем чи річковою тиною. Звідти долинав виразний, солодкувато-гіркий аромат свіжозрізаної хвої тису — дерева, яке в цих краях вважалося священним і смертельно отруйним.