Чорна журба

Я тихо йшла

Я тихо йшла, і листя шелестіло, за обрій десь летіли мої мрії…

Я тихо йшла.

Чужинка в місті літнім.

Я тихо йшла. Я тихо йшла за вітром.

Моє життя летіло птахом чорним, моє життя по скелям йшло та горам, моє життя – чужинки та безхатьки. Моє життя то є червоне плаття.

То є земля, що спрагла та безсила.

То є поля – то є ліси та жнива.

То небо є – блакитне та гаряче.

То є книжки.

То я за ними плачу.

Я тихо йшла по крові та прокльонам. Я тихо йшла, подалі йшла від дому. І птахи чорні небо закривали, а я не знала – чи життя замало?.. Чи буде небо, синє та безхмаре, чи буде мир, чи знов – одні примари? Чи буде знов трава бурхливим морем під ноги хвилею… Чи знову буде горе?..

Я тихо йшла. Я слухала музИку. І шелест вітру, тінь німого крику…

І рев тривоги. Розпач, шум і ґвалт.

Хотілось жити.

Але біль від втрат мене провів по чорноті тих місць, де із землі росли хрести, хрести, хрести… Хотілось жити.

Не лише мені. Хотілось всім, хто зараз відлетів у світлий вирій. Хто чого хотів – то вже пусте. То тільки маяття.

Чи буде знов для нас, мій друг, життя?..

Юлія Рудишина

Подобається

#215 в Різне
#5 в Поезія

У тексті є: вірші, поезія, романтика

Відредаговано: 23.12.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись