Розділ 40

Ніч. Місто виблискувало неоном, у вузьких провулках ще пахло порохом і кров’ю. Завдання «Нічних месників» було виконане — ще один наркоторговець із чорного списку Ави більше не підніметься. Команда відходила, розділившись на пари: сміх, короткі жарти, запах сигарет. Всі були виснажені, але задоволені.

Селена й Маркус пішли разом, сперечаючись, хто швидше нейтралізував охоронця. Роджерс із саркастичною посмішкою відкинув зброю за плече. Навіть Адам, завжди насторожений, дозволив собі кілька секунд розслабитися.

Лише Алекс, новий боєць, сказав, що повернеться «перевірити периметр».
— Йдіть, я наздожену. — Його голос був рівним, але занадто швидким.

Коли всі зникли за рогом, він лишився на самоті. Серце билося гучно, але рухи були відточені. З кишені він витягнув маленьку чорну флешку, ніби краплю ночі. Обережно, озираючись, підійшов до занедбаного кіоску з розбитим склом. Усередині, під шаром пилу, ховався термінал — старий, але ще живий, і встановлений тут явно не випадково.

Алекс підключив флешку. На екрані загорівся індикатор завантаження.

Папка: «Нічні месники. Локації. Маршрути.»
Копіювання… 37%… 65%… 100%.

Він стискав кулак так сильно, що нігті впивались у долоню. Здавалося, ось-ось почує кроки Маркуса чи Адама за спиною. Але ніч мовчала.

Вийняв флешку, сховав у підкладку куртки. Його очі блиснули холодом — не очима союзника, а вовка, що пустив у зграю чужий слід.

На вулиці, біля старої вантажівки, на нього вже чекав чоловік у темному пальті. Ні слова, тільки обмін — флешка змінила власника. Чужинець кивнув і зник у темряві.

Алекс витер піт із чола, вдихнув повітря глибше й, надягнувши маску байдужості, попрямував до команди.

— Усе чисто, — сказав він спокійно, коли наздогнав «месників».
Ніхто нічого не помітив.
Але ніч тепер зберігала чужу таємницю.