Розділ 36.

Маркус ішов темними вулицями, глибоко втягуючи дим, немов намагаючись задушити в собі всі ті емоції, що вирували всередині. Але кожен крок лише розпалював його злість.

— Ти завжди так тікаєш? — пролунало за спиною.

Він різко обернувся. Селена стояла кількома кроками позаду — у своїй шкіряній куртці, з розпущеним волоссям, яке виблискувало під світлом ліхтаря. Її погляд був гострим, як лезо ножа.

— Чого ти хочеш? — гаркнув він.

— Відповіді, — спокійно відповіла вона, наближаючись. — Чому ти дивився на мене так, ніби хочеш убити?

Він зірвав сигарету з вуст і кинув на асфальт, розчавивши під каблуком.
— Бо, можливо, я хочу.

— Або… — вона зробила ще один крок і тепер стояла зовсім близько. — Ти просто боїшся, що хтось інший може мене забрати.

Маркус зловив її за руку, рвучко притягнувши до себе. Її тіло врізалося в його груди, і він відчув її гаряче дихання.
— Я нікого не боюся. Але якщо Роджерс ще раз посміхнеться тобі так, як сьогодні… я вирву йому горло.

— Ти ревнуєш, — шепнула Селена, і на її вустах з’явилася провокаційна усмішка. — Це навіть мило.

Він зціпив зуби.
— Не грай зі мною, Селено. Я — не Адам. Я не ніжний і не терплячий.

— Я й не прошу ніжності, — її голос став низьким і хрипким. — Я хочу справжнього вогню.

Її пальці торкнулися його обличчя, ковзнули по щелепі вниз до шиї. Маркус схопив її за талію, різко притиснувши до стіни найближчого будинку. В їхніх очах горіло те саме полум’я — лють, ревнощі, бажання.

Вони майже злилися в поцілунку, дикому й жорсткому, коли Селена відштовхнула його, важко дихаючи.
— Ні, — прошепотіла вона, хоча очі палали. — Я не дам тобі виграти так легко.

Маркус уперся руками в стіну біля її голови, нахилившись настільки близько, що його губи ледь торкалися її вуха.
— Ти вже програла, Селено. Бо я в твоїй голові. І в твоєму тілі теж.

Вона засміялася тихим, небезпечним сміхом.
— Побачимо, хто з нас кого зламає першим.