Розгадка легенди

Похмурого вечора Веро опинився в архівній кімнаті старої бібліотеки, що належала родині Деверо. Тут пахло пилом, старим пергаментом і воском. Дерев’яні шафи з високими полицями зберігали десятиліття, а то й століття історії, забутої більшістю людей.

Його увагу привернула товста книга у темно-синій палітурці, на якій срібними літерами було вибито: Chroniques du Littoral (Хроніки узбережжя).

Відкривши її, він натрапив на пожовклі сторінки з вицвілим чорнилом. Читати було важко, але кожне слово вабило своєю таємничістю:

«…У році 1786-му, коли море викинуло на берег рештки корабля "La Sirène Noire", мешканці узбережжя знайшли серед уламків скриню. Її вміст залишився таємницею, бо ті, хто торкнувся золота, зникали без сліду. Кажуть, кілька членів родини Деверо знали, де схованка, і тримали це в секреті, боячись прокляття моря.»

Перегортаючи сторінки, Веро знаходив усе нові згадки:

«…Серед місцевих зберігалася легенда, що багатства корабля були заховані не в пісках, а в садах і підвалах найбагатших маєтків. І чорна троянда, посаджена біля схованки, була знаком для тих, хто знає.»

Веро відкинувся на спинку стільця, злегка стискаючи пальцями підборіддя.

Отже, чорна троянда — не лише символ убивці та парфумів. Це ще й давній знак схованого багатства. Якщо ця легенда правдива, то вбивство Жанет могло бути не через бізнес, а через старий скарб, що лежить десь на цьому узбережжі…

Він закрив книгу, але залишив закладку на сторінці з описом троянди.

Потрібно перевірити, чи є в садах Деверо місця, які відповідають опису з архівів. Якщо знайду їх — знайду і причину смерті мадам.

Вітер із моря був пронизливим і холодним, коли Габріель Веро йшов вузькою стежкою, що вела до скелястого узбережжя. Над головою нависали хмари, а десь позаду, на безпечній відстані, його супроводжував старий рибалка, чиї слова досі звучали у вухах детектива:

— Там, де море стикається зі скелею, є місце, якого бояться навіть чайки. Ніхто туди не ходить після заходу сонця.

Коли вони підійшли до краю урвища, рибалка показав на вузький прохід між двома великими валунами.

— Ось там, месьє Веро. Печера. Вона з’являється тільки під час відпливу.

Веро проліз крізь щілину, відчуваючи запах солоної вологи і чуючи, як хвилі б’ються об камінь. Всередині печера була темною, лише вузький промінь світла від ліхтаря вирізав контури стін. На вологих каменях мерехтіли бліді відблиски, немов хтось колись приніс сюди метал чи коштовності.

На підлозі він побачив стару дерев’яну скриню, майже повністю вкриту піском і водоростями. Замок був іржавим, але ще тримався.

Веро присів, обережно провів пальцями по кришці. На ній була вирізьблена маленька квітка — чорна троянда.

Отже, легенда правдива, — подумав він. — І якщо вбивця знав про це місце, то смерть Жанет могла бути частиною старої гри, що триває століттями.

Він не став відкривати скриню відразу. Цей крок вимагав часу і підготовки — та й він не хотів, щоб рибалка знав, що всередині.

Веро ще раз обвів печеру світлом ліхтаря. На перший погляд, окрім скрині, тут нічого не було, але досвід підказував йому — кожна деталь має значення.

На вологій стіні він помітив старий напис, майже стертий часом. Підійшов ближче, провів пальцями по холодному каменю і прочитав:

"Fleur noire — clé de la mer"
(Чорна квітка — ключ від моря)

Чорна квітка… чорна троянда… — подумав Веро. — Вона з’являється всюди: у кабінеті Жанет, у погрозах, у саду, а тепер і тут, у печері.

Біля скрині він знайшов уламок глиняної таблички з витисненим знаком — тим самим, що був на печатці погроз.

Веро стиснув його в руці, відчуваючи, як шматки пазлу починають складатися:

Отже, у когось є знання старих символів родини Деверо, доступ до їхніх садів, і досвід у зберіганні таємниць. А ще — мотив. Це може бути лише той, хто одночасно живе між світами: сучасним бізнесом і старими легендами.

Він вийшов із печери, коли хвилі почали знову підніматися, затоплюючи вхід. Рибалка чекав його біля валунів, але Веро вже нічого не сказав — деякі знахідки краще залишити у власній пам’яті.