Епілог

Нарешті в нашому житті все нормалізувалося. Ми стали знову щасливими. Так, Легіон все ще нікуди не подівся, і занадто сильно їх приваблює Валорія. Тому нам ще не раз доведеться захищати країну від нападів. Та з даром Дарсани, думаю, в нас є досить великі шанси на перемогу. Все ж вона може бачити майбутнє, а значить нас не можливо буде здивувати нападом. Однак зараз ми маємо трохи часу, аби перепочити. Все рідше нам вдається побути в тиші, без постійних проблем. Хоча, коли ти народилася в королівській родині, це одразу визначає твоє майбутнє, яке буде сповнене небезпек. Це рідкісні моменти, які треба по-справжньому цінувати. І ми вирішили провести цей час всі разом, сидячи у саду та насолоджуючись своєрідним пікніком. Неймовірний день, який я ще довго буду тримати у своїй пам'яті.                                                                                                                                                   

Все було просто ідеально, і тут я себе справді відчувала як вдома. Можливо, мені завжди цього саме і не вистачало - вампірської сутності. Адже моя мати вампір, а значить це в мене в крові. В Хейвенберді я завжди відчувала себе чужою, розуміючи, що моє місце не тут. Однак я мала певні обов'язки перед народом, а значить потрібно було терпіти та залишатися там. Проте тепер я можу самостійно планувати життя, і хотілося поки що залишатися тут. А от як далі все складеться невідомо. Та зараз зовсім не хотілося думати про це.                                                                                                    

Ми собі спокійно відпочивали, коли посеред саду виник величезний портал, що явно не був викликаний кимось з нас. Це могла бути чергова небезпека, яка порушила такий чудовий та спокійний день. Ми одразу ж витягнули свої мечі, аби оборонятися. От не могли почекати хоча б до завтра? Так ні ж, треба обов'язково все зіпсувати своєю появою, адже Легіон ніколи не здається. Проте оборонятися не знадобилося, адже ці гості нас неабияк здивували...