Глава 1

Здається в мене просто зараз почалися слухові галюцинації. Хоча я і сумніваюся, що у вампірів таке взагалі буває. Я ще не до кінця вивчила всі ці премудрості, хоча моя мати й перший вампір взагалі в історії. Але це й не дивно, враховуючи те, в якому стані я провела весь цей місяць. З того часу як Аларік помер, я не жила, а ніби існувала. Я все робила автоматом, або за допомогою інших. Такою була моя реальність. Хто знає, як би все склалося, якби він тоді не віддав владу над тілом демону. Та хлопець ж хотів врятувати усіх нас, тому й не бачив іншого виходу. Але Людміла пояснювала, що це лише через те, що демон жив в ньому з самого дитинства, і їх вже просто неможливо було роз'єднати. Це могла зробити лише Кларісса, мати Аларіка. Однак її вже давно немає в живих, а іншого способу просто не існує. Саме тому це так і спрацювало. Хто ж знав, що вона так буде, хоча мама і попереджала. Та тоді ми її не послухати.                                                                                                   

Амелія та Зак залишилися тут, адже втрьох нам було якось легше підтримувати одне одного. Я навіть не уявляла, що зараз відбувається з Амелією. Вона не так давно знайшла свого брата, а тепер знову втратила. Однак тепер подруга повідомила нам про своє видіння, яке збило всіх з пантелику. Я боялася повірити, що це справді так. Навіть Людміла та Тоні були здивовані, а вони ж найстарші істоти у тридцяти п'яти світах. Такого ще ніколи не було. Зараз тут зібралися я, Емі з Заком, Людміла, Тоні з Амарантою та Реджинальд. Анастасія ж не дуже добре себе останнім часом почувала, але це все лише через її вагітність. Та й не потрібно її зайвий раз турбувати. А я ж вірила, що він не міг померти. Якась частина мене відчувала це, і тепер я впевнена в цьому, адже видіння Амелії ніколи не помиляються.                                                                                                                                                     

- А може це був не він? - спитав Реджинальд. - Раптом це хтось схожий на нього. Або просто якийсь вид магії.                                                                                                                                                           

- Ні, я відчувала, що це саме Аларік. Проте я не знаю, чи зараз він живий, чи може ми маємо його якось повернути. Я не бачила цього, тому тут не можу нічого сказати. - потиснула плечима Емі. - Але поки є хоч один шанс, що мій брат знову буде з нами, я зроблю все для цього. Адже колись він мене повернув додому.                                                                                                                                           

- Це, звичайно, дуже добре, але я ніколи про таке не чула. Я знаю, що воскрешали з мертвих. Але там була зовсім інша ситуація. В нас же навіть тіла його немає. - похитала головою Людміла. - Та я взагалі мало що знаю про цей ліс та медальйон. Він старший за нас, це точно. Хіба що ми можемо пошукати інформацію.                                                                                                                                                         

- Не вийде пошукати інформацію. - перервала її Емі. - Ми ще коли в Академії шукали, то було дуже мало інформації. Там майже нічого не відомо про це. Ми ледве знайшли щось. Та навіть я й випадків не знаю. Але ми ж маємо звідкись починати. З якоїсь точки.                                                                     

- Здається, я знаю один спосіб. - раптово сказала Амаранта.                                                                     

Одразу усі погляди спрямувалися на неї, адже до цього дівчина поводила себе досить тихо. Дівчина явно знала досить багато, адже вона стільки часу провела на землі. Ми не мали з нею можливості зблизитися ще більше, хоч вона і моя сестра. Але ми надолужимо час, варто лише розібратися з усім цим. Я впевнена, що в нас все обов'язково вийде.                                                                                        

- На Землі, у тих людей, що виховали мене, була досить велика бібліотека. І якось мені розказували про те, що там зібрані древні фоліанти з усіх тридцяти п'яти світів. Ніби вони залишилися ще з того часу, коли на Землі жила магія. - Амаранта посміхнулася. - Я не буду точно казати, чи є там якась інформація, але можна пошукати. Ті книги точно старіші за ті, що знаходяться в Королівській Академії чи палаці. Вони й можуть стати відправною точкою.                                                                                     

- Але як ми доберемося до них? Ти казала, що ви з Тоні розібралися з тими людьми. - запитав  Реджинальд. - А значить того місця більше не існує, або там мало що залишилося. Що нам робити?     

- Так, ми їх знищили, проте архів завжди зберігався окремо, на випадок, якщо щось станеться. І я знаю де він, але не можу гарантувати, що там безпечно. - Амаранта уважно подивилася на батька. - Я впевнена, що ще дуже багато прибічників того культу залишилося, і вони можуть бути там. Але до самого архіву доступ був лише в кількох людей, бо він відкривався за допомогою магії. Тому ми можемо спокійно це зробити.                                                                                                                           

- Тоді, ми можемо піти в чотирьох. Зробимо це швидко. - промовив Зак. - Не думаю, що Тоні відпустить тебе саму. Амелію я не зможу триматися якомога далі від всього цього. І хоч вона й воїн, та я не хочу аби ти проходила це саме. - він подивився на свою дівчину.                                                                       

Тоні ж посміхнувся, обіймаючи свою кохану. Для мене було дивно, що серйозна Амаранта обрала саме цього хлопця, адже він був повною її протилежністю. До того ж одразу здавався не серйозним. Та варто було лише побачити, як він дивиться на неї та оберігає, то все ставало зрозуміло. Кохання робить справжні дива. І вони були просто чудовою парою.