ІІІ

Сонце заходило. Ед стояв посеред лісу і з розпачем згадував дорогу назад. Орієнтири, які ще вдень здавалися очевидними, тепер губилися у реальності. Та найбільше, що разило його думки: якщо не повернеться, Еліз на нього образиться. Вона і так останніми тижнями виглядала напруженою і вимагала пояснень. 

Ед провів рукою по обличчю, стираючи піт і бруд. Повітря швидко хололо. Ліс змінювався — звуки ставали глухішими, тіні між стовбурами густішали. Він зробив кілька кроків навмання, зупинився. Так можна було лише загубитися остаточно. Ед спробував мислити раціонально: вийти до води, триматися берега, рухатися вниз за течією. Але він не чув лагуни. Лише тріск гілки десь ліворуч. Не кроки — радше присутність. Це  була чорна пляма. Але як не дивно, з неї не вилупився хижа паскуда, лише відблисок чорного змусив Еда покрокувати вслід за ним. Тінь повільно рухалася між деревами, а Ед ішов, намагаючись не відставати. Кожен крок лунав у лісі чужим, неприродним відлунням. Чорна пляма вигиналася, то зупиняючись, то раптово прискорюючись, ніби випробовувала його. Ед добре знав що це. 

Йдучи за чорним, він впізнавав місцевість. Його Багира привів до табору? Що за дурня? Пора відкидати лишнє з голови і йти до багаття.

—Я дров не знайшов, — "О Господи... треба було придумати щось інше! Я телепень!.." Так, у лісі багато гілок.

—Я знаю, що не за ними ти йшов, — вона підкинула тріску у вогонь. Багаття спалахнуло вверх, піднімаючи за собою чорний дим. Її очі були спрямовані на багаття.

Ед знітився, почуваючись брехуном і дурником. Та бачивши, що вона не приділяє уваги на сказане, візуально вирішив, що це вже не має значення, він сів біля неї. Тепло від вогню доходило до колін, але спина залишалась холодною. Ліс уже не був денним. Темрява збиралася між стовбурами, щільна, мов волога тканина.

—Мені подобається тут, — раптово, після тривалої тиші з її вуст вилилася оцінка. Ед видихнув. Схоже, це його врятувало.

—Мені теж, — на автоматі відповів він. Ед кивнув ще раз. Усміхнувся краєм губ, щоб запевнити її, що його зникнення ніяк не причетне до її варіантів, надуманих за дві години у голові. Звісно, вона б ніколи не здогадалися, але могла подумати гірше. Елізабет трохи нахилилася вперед, підставивши руку до тепла багаття, ніби відчуваючи його більшою частиною тіла, ніж очима. Полум’я відбивалося у її волоссі, хвилясте і темне, з легким мідним відтінком на кінцях.

На вулиці було холодніше. Дівчина зразу наблизились до намету щоб витягти спальники, а Ед залишився, не поворохнувшись від того моменту, коли вона встала.

—Ти ідеш?

—Ні, я ще трохи тут побуду.

Ед не хотів лягати спати. Він чекав поки Елізабет засне. Йому не хотілося, щоб вони двоє закинулись у сон, поки їх переслідує джунглійський кіт. Пальці притискались до зісохлих трісок доти, поки тріска не потрапила під шкіру, по краях пускаючи кров тонкою цівкою. Кожен шелест здавався жахом, який пронизував його мозок. Хотілося втекти на край світу або покінчити з собою. Це звучить по-дурному, але уявити життя із постійним видінням пантери, не знаючи чого вона від тебе потребує, взагалі не здорово. 

Глянув на небо, де місяць звисає серпом. Ед ковтнув. У горлі було сухо, ніби він проковтнув попіл. Він повільно витяг тріску з пальця. Кров одразу згорнулася темною краплею. Він витер руку об джинси – та сама пляма, ще одна, поверх старої. Байдуже. Ед загасив багаття, хоча  воно ще мало горіти до повного згорання близько двадцять хвилин. Глина залишалась у ватрі, не залишаючи за собою вугілля, яке могло тьмяно палахкотіти розпеченою магмою. Він чув як Еліз спала. Як би вона бачила те, що він робить, врахувала б ще одною підозрою, після останніх подій. 

Ед ліг спати, заплющивши очі, які мить до того дивилися на волосся дружини. Та до того він заховав рештки їжі,  які залишились на грилі, прибрав запах м'яса(він використав якийсь спрей, лежачий у сумці Еліз), заглушив всі предмети, які могли видавати звуки чи світло.

14 липня. 12:11. Пунтаренас, Avenida Centra. 52 квартира.

Марк проснувся о дванадцятій. Вчора весь вечір Джейсон прогудів мозок своїми видіннями. Та, чесно кажучи, йому вдалося переконати його. Марк вперше бачив, щоб такий чоловік як Джейсон був наляканий. Навіть, якби він дізнався, що його дім згорів, дружина загинула, чи над ним тримали пістолет із словами "винимай гроші, тварюко", це б не викликало такої паніки, як учора.

Марк глянув на годинник, переварюючи в голові це все. Череп аж розболівся. Він присів на край ліжка, тримаючи голову руками. Череп ниє так, ніби на нього тиснули важкі руки. Думки плутались: «Це справжнє… чи я знову щось пропустив?» Кожен звук здавався важливішим, ніж насправді, кожен відлуння кроків із під’їзду пробуджувало настороженість.

—Чорт, — пробурмотів він. 

Якісь фантоми всюди.

Він згадав, як Джейсон дивився на нього вчора, і як страх заливав очі його друга. І навіть його власне серце відгукувалося дивною тривогою. Марк підвівся, підійшов до вікна. На вулиці люди йшли своїми справами, автомобілі рухалися плавно, ніхто нічого не підозрював. Геймер сів на диван, нахилившись вперед, зчепивши пальці в замок. Повітря в квартирі пахло кавою, трохи потертими килимами і пилом.  Він намагався відшукати розраду в логіці. Швидко діставши телефон із кишені, якого від учора не винимав, зателефонував Джейсону. Поза зоною. 

"Триходь у салун, коли побачиш це повідомлення". 

Марк натиснув "Send". Відправивши повідомлення, він вирішив подзвонити французу, але завагався, коли його зупинилися на сторінці телефонної книги під його ім'ям. Навряд чи він відповість, оскільки збоку мигали стрілочки, підтверджуючи, що сигнал відсутній. 

За вікном тьмяно. Та тьмяно лише тому, бо воно брудне. Ще від учора. Марк підвівся з дивану і подивився крізь ролокасету, затуманену. Не думайте, що йому було за це соромно, він в тій ж миті сів за комп і відкрив "Amazon", ввівши у пошук "робот для миття вікон". Із найдених за даними пошуку вибило 1826 продуктів. Те, що треба.