ІІ

У домі панувала темрява.
Вода повільно стікала з м’яса, яке Елізабет так і не приготувала. Воно лежало на кухонному столі, загорнуте в целофан, у калюжі, що тьмяно блищала в місячному світлі. Промені ліхтарів із заднього двору розтягувалися по підлозі довгими, ламкими смугами.

Сходи скрипіли від протягу. Відчинені скляні рами, що вели в сад, і незачинені вхідні двері пропускали вітер, який нишпорив кімнатами, немов шукав вихід.
Чорне, видовжене тіло ковзнуло в кухню. За ним тягнувся важкий хвіст, і його тінь повільно сповзала по стіні. Істота зупинилася біля столу. Вода під м’ясом пішла дрібними колами.

Сходи скрипнули ще раз. Ближче.
Вітер рвучко вдарив у фіранки, і тінь на мить втратила форму, але не зникла.
Жовті очі блиснули косим, холодним поглядом. Це була пантера. Вона нахилила голову, повільно, без поспіху. Кігті ковзнули по стільниці — тихо, майже обережно. Целофан тріснув. Пантера розірвала його одним рухом щелеп і схопила м’ясо.

Лише шумом води, розбитої по плитці й ритмічний рух щелеп порушували тишу. Вода зі столу капала на підлогу, залишаючи темні плями.

На другому поверсі Елізабет спала. Її тіло періодично перекидалося з одного боку ліжка на інший. М’язи ніг та рук рухалися автоматично, як у сні, вага тіла натискала на матрац, змушуючи його прогинатися. Й у страшному сні не могла уявити, що на поверх нижче, на кухні ходить звір. 

Близько 22:22. Повітря наповнив різкий запах сирого м’яса. Він потрапив у ніздрі — гострий, трохи металевий, холодний на дихальних шляхах. Ніс рефлекторно скорчився, але мозок жінки перебував у фазі глибокого сну, тож сигнал не викликав пробудження.

Лапи пантери торкалися плитки. Виходив звук постукування пальця по любій поверхні. Побачивши, що м'яса більше не залишилось, чорна тінь розтягувалась і згодом зникла, немов піщаними пікселями розсіялась в повітрі.

Дві години по тому.
 

Ед, виходячи з салуна, ще трохи хитався від бурбону, намагаючись зберегти рівновагу. Він витягнув руку, щоб дотягнутися до телефону і викликати таксі, але його погляд зупинився на темній плямі перед собою. Та сама, яку бачив на піску вдома. Чорна маса, що повільно зміщувалася по асфальту. Він помітив, як її форма змінюється, розтягується, ніби рідка.

Ноги Едуарда почали рухатися автоматично за цією містикою. Ступні відчували нерівності тротуару: ямки, тріщини, дрібні камінці. Він інстинктивно переступав їх, не відводячи погляду від темної плями.

В очах чорна пляма стала єдиним орієнтиром: знак STOP, перехрестя, пішохідні переходи — усе втратило сенс. Він витріщився на чорне лайно, яке туманило його свідомість, перевіряючи, чи ще не зійшов з розуму. Спершу тінь здалася ширшою за людину, плечі опустилися, а потім з’явилися короткі ривки руху, що нагадували рухи кінцівок. Він помітив, як "масу" піднімали і опускали плавні, ритмічні хвилі.

Перед ним появся пантера. Жовті очі пильно дивилися на Еда, від початку свого появлення на вулиці Paseo de los Turistas 4. 

Чоловік заціпинів. Страх, який пронизував кожну клітину тіла змусив збити його з ніг, сівши на бетон тротуару. Тварина повільно наближалась до нього. Він на мить заплющив очі, але не рухався. Сам не знав чому. Мабуть, сили не було підвестись на ноги і тікати із шаленою швидкістю із присмаком алкоголю в роті. Очі звіра наблизились так близько, ледь не торкаючись носом до Еда. Повіки чоловіка розплющились, зіниці ледь не поглинали сам колір очей. Перед ним два жовті ґудзики, які рівно дивились у кришталики. Ноги, здавалося, паралізувало. Все, що тримало його спину рівно — це долоні, вперті у цемент тротуару, із дрібними камінцями, які в'їлись під шкіру. 

Обнюхавши шматок тулуба і ззаду і спереду, "Багира"¹ (Ім'я пантери із "Книги джунглів") став на певну дистанцію перед чоловіком, який, здавалось, вже не дихав. Чорна "кішка", стала у позу статуї, поклавши передні лапи рівно, прочесала свою маківку, чекаючи, поки чоловік очуняє.

Піднявши голову, Ед зрозумів, що це не мара від оп'яніння, а реальна, чорна, можливо, голодна з роду кішок пантера.

Хвіст кішки ледь торкнувся асфальту і повільно відсунувся вбік. Потім знову припідняла, ніби, бавлячись ним.  Ед повільно, стежачи за її рухами, сів.

Пантера загарчав. Це так спочатку йому здавалося. Тихі, рвані, звуки, раптом перетворювалися на розбірливі, дещо перервані ревом хижака склади, що звучали в голові Еда, як сигнал ще раз знепритомніти. 

Змігши підняти пересохлий язик, Едуарду вдалося вимовити слово, яке звучало недоречно, але це все, що дозволяв розум і дар мови чоловіка. 

Це коротке, рване:

—Що?..

Тварина припинила дивитися йому в очі. Вона відкрила пащу. Повільно. І заговорила. Як людина. Це було щось накшталт: —"Що це?."

—Що?.. — Ще раз бувало зойкнув Ед.

—Прикольно, правда? — Як би це дивно не звучало, — чути, що пантера розмовляє.

Еда вже нічим не здивувати. Але у голові не зникала версія щодо несвідомого мислення через вино.

Насправді, пантера "розмовляє" лише в голові Еда. Посторонні не чують її слів та вимови. Кінесика²(обмін інформацією без певної вимови) Де Міта і сприймання мозку, як "розмовляючого" пантеру, змусило Едуарда повірити в чудо. Але тут не про те. Кінесика можлива лише між двома людьми. 

Якщо із посторонніх хтось побачить оце, то будуть чути лише гарчання і відповіді нормальною мовою, яка звучала від Еда.

—Добре, — змирився чоловік, що бурбон був прострочений, — щ-що ти тут робиш? Т-ти г-голодний? Т-ти ж не будеш мене їсти, правда?

—Ні, — коротко блимнув жовтими очима.

—Це добре... — Тримаючи досі напружене тіло, уважно стежив за кожним рухом.

Багира акуратно обійшов Едуарда, закрутивши хвоста.

—Я вже поцупив м'ясо у якомусь будинку. Індичка, — добавив він, ніби пробуючи на смак саме це "Індичка". — Несмачне. 

Удар струму по ногах, змусивши Еда заціпеніти вдруге. Він знав, що його дружина залишила індичку раковині, бо бачив, як вона це робила, за п'ять хвилин до виходу в бар.