«Новий день, нові почуття»

Наступного дня я прокинулася раніше, ніж зазвичай. За вікном щойно розвиднювалося, повітря було свіжим і прохолодним — таким, що будить навіть краще, ніж кава. Сьогодні я мала показати хлопцям університет. Попри те, що намагалася зберігати спокій, десь у глибині душі щось тремтіло — хвилювання, очікування… а може, й щось більше. 

Я вибрала улюблені джинси, просту білу футболку та легку куртку кольору кави з молоком. Волосся залишила розпущеним. Поглянувши в дзеркало, глибоко вдихнула. 

— Ти впораєшся, — прошепотіла собі. І відчула, як усередині щось зміцніло. 

На кухні вже сидів Ліам, злегка розпатланий, у темній футболці та джинсах, тримаючи в руках чашку кави. Він виглядав так спокійно і впевнено, ніби це був звичайний ранок, а не новий етап у нашому житті. 

— Привіт, красуне, — усміхнувся він. 

— Ей! Хто тобі дозволив мене так називати? — відповіла я жартома, ховаючи усмішку. 

— Мені не потрібен дозвіл, щоб так називати свою дівчину, — підморгнув він, не відриваючи погляду. 

— Ага… цікаво. А коли це я встигла стати твоєю дівчиною? — підняла я брову, намагаючись виглядати серйозно, хоча серце билося як скажене. 

— Це ще попереду. Але я впевнений — ти сама це відчуєш. 

Його голос був тихим, майже шепітним. І я раптом зрозуміла: мені це подобається. Його флірт, його впевненість, його погляд. 

Ми швидко поснідали. Згодом з’явилися Кріс і решта хлопців. Як завжди, він був життєрадісним, підколював усіх і жартував. Ліам і Ашер поїхали зі мною в одній машині, решта — в іншій. Ми їхали до університету, слухаючи музику і сміючись. Ліам розповідав історії, і я відчувала, як напруга всередині поступово розчиняється. 

На території університету ми ледь вийшли з машин, як одразу опинилися в центрі уваги. Шестеро привабливих хлопців — не щоденне явище, навіть для нашого кампусу. 

— Тільки глянь на це… — голос Ванесси раптово з’явився за спиною. — Це вони? Ті новенькі? 

— Ага, — всміхнулася я. 

— Олівія! Ти з глузду з’їхала? Чому раніше не сказала, що вони ТАКІ? І ще й живуть у тебе вдома? 

— Вони просто… друзі, — невпевнено відповіла я. 

— Друзі? — Ванесса скептично підняла брову. — Може, і я тоді завести таких друзів? 

Ми разом розсміялися, і я відчула, що трохи розслабилася. Повела хлопців університетом: аудиторії, бібліотека, спортзал, головний корпус. Дівчата, яких ми зустрічали, не приховували захоплення. Хлопці ж поводилися з гідністю — не хизувалися, але й не ховалися. 

Особливо Ліам. Він увесь час тримався біля мене, іноді легко торкався моєї руки. Його присутність поруч була якоюсь заспокійливою. Коли наші пальці випадково торкалися, всередині щось переверталося. 

На обід ми сіли в їдальні за великий стіл. Раптом до нас підійшли декілька старших хлопців. Один із них — Маркус — був мені надто добре знайомий. 

— О, бачу, ти тут нову компанію знайшла, Олівія, — сказав він з тією ж самою зневагою, яка завжди мене дратувала. 

Я миттєво відчула, як напруга повертається. Ліам встав з-за столу, його очі потемніли: 

— Є проблема? 

Маркус пирхнув: 

— Поки що — ні. Але краще не лізьте не у свої справи. Ви тут новенькі. 

— А ти — стара проблема, — спокійно відповів Ліам. 

Їх погляди перетнулись. І в тій мовчазній сутичці я відчула: Ліам не боїться. І він не дозволить мене скривдити. 

Коли ті пішли, я нарешті видихнула. 

— Хто це був? — спитав він, дивлячись мені в очі. 

— Просто... людина з минулого, — відповіла я неохоче. — Ми з ним колись спілкувалися, але потім... усе стало неприємно. 

— Якщо він ще раз тебе зачепить — скажи мені. Я не жартую, Олівія. 

Його голос був твердим, і це чомусь давало мені впевненість. 

— Дякую, Ліам, — прошепотіла я, не відводячи погляду. 

— Завжди, крихітко, — підморгнув він, і я не стримала усмішку. 

Того дня я зрозуміла — моє життя справді змінюється. І ці зміни тільки починаються. 

Бо там, де виникають нові почуття, народжується нова історія.