Пролог

Усі персонажі та події роману є повністю вигаданими. Не варто шукати реальних прототипів, будь-які збіги - випадкові.

Голос у слухавці звучав дещо ображено:

 — Звісно, ви можете мені не вірити, Ігоре Олександровичу, це ваше право… Я всього лише хотів допомогти. Але, якщо життя вашої єдиної доньки для вас нічого не варте, то можете залишити мої слова без уваги, я не ображуся… І — зверніть увагу —  не прошу жодної винагороди за цю важливу інформацію!

Його співрозмовник був роздратований:

 — Краще б ти відразу щось попросив і зник з моїх очей, чи то пак, вух! Бо потім, як у тій казці, вилізеш у найбільш непідходящий час і попросиш щось таке, про що я сам не знаю у своєму домі!

 — Вибачте, але я не розумію…

 — І не треба! Тебе, Еде, важко назвати інтелектуалом і книголюбом. Кажи вже, що там з моєю донькою, і скільки ти хочеш за інформацію!

 — Скільки вам не шкода… Чисто на ваш розсуд. І то після того, як я вам усе розповім. Щоб ви не сумнівалися в тому, що я з вами щирий…

Вірський закотив очі під лоба. Ед був адвокатом і вмів говорити багато й ні про що. А сам він, як людина бізнесу, був переконаний:  час — це найцінніший ресурс. Ігор Олександрович ніколи не гаяв його даремно. У його діловому нотатнику день завжди був розписаний до хвилини. От і зараз за планом стояла медитація. Вірський турбувався про своє здоров’я і  поважав вчення стародавніх мудреців. Певно, ж вони щось знали про те, як жити довго і щасливо. Для цього потрібне не тільки фізичне здоров’я ( заняття в тренажерному залі, йога, басейн, масаж — все це теж було розписане в його діловому щоденнику). Душевна гармонія, трясця його матері, не менш важлива. І от, замість того, щоб сидіти з заплющеними очима у позі лотоса, відпускаючи свої думки та зосереджуючись на спокійному та розміреному диханні, він вислуховує якусь маячню від представника своєї компанії у Лондоні.

 — Коротше, будь ласка, — гарикнув Вірський, вже не в силах стримувати невдоволення.

 — Добре-добре, як скажете, Ігоре Олександровичу… Тут виникла велика проблема з вашою донькою. Вона зустрічається з одним чоловіком…

 — І це все? Ти, Еде, ніби Америку відкрив! На моїй пам’яті вона вже змінила стількох хлопців, що я збився з рахунку! Одним більше, одним менше, все одно він скоро їй набридне!

 — Може й так, Ігоре Олександровичу, може й так… Але цього разу у неї роман з одруженим чоловіком!

Вірський знизав плечима, неначе співрозмовник цієї миті міг його бачити:

 — І що ти мені пропонуєш? Їхати й читати їй лекцію про те, як недобре розбивати чужу сім’ю? Скажімо так, у неї перед очима гідний приклад її мачухи. Тож не мені вчити повнолітню дівицю уму-розуму. Хай зі своїм одруженим коханцем розбирається сама! 

На тому кінці лінії раптом запанувала тиша, і Вірський було подумав, що зв’язок урвався.

 — Еде, чорти б тебе взяли, чого ти мовчиш?

У слухавці щось зашипіло, а потім знову прорізався голос Еда:

 — Справа в тому, що його дружина не з простої сім’ї… У Єви Ігорівни можуть бути великі неприємності, коли та леді про все дізнається!

 — Еде, ти мене дивуєш! Таке верзеш, ніби моя донька — це якась бідна попелюшка з села Задригайлівки! Єва, до речі, теж не з простої сім’ї, чи ти забув?

 — Ні-ні, я не хотів вас образити, в жодному разі! Але це винятковий випадок… Та леді, не буду називати її імені — донька місцевого мафіозі. Дуже крутого мафіозі! І вона має таку вдачу, що спершу стріляє, а тоді розбирається!

Вірський тяжко зітхнув, кидаючи прощальний погляд на свій записник із режимом дня. Все валилось під три чорти. Як, утім, часто відбувалося впродовж останніх семи років, після того, як він розлучився з матір’ю Єви та уклав шлюб зі своєю молоденькою секретаркою Віолеттою. З того часу Єва немов із ланцюга зірвалася.

Після останньої її виходки, коли вона брала участь у перформансі скандального художника і потрапила на шпальти газет без будь-якого одягу, лише розмальована химерними візерунками з ніг до голови, батько відправив її навчатися до престижного англійського університету і зітхнув з полегшенням.

Можливо, дівчина і там щось витворяла, але він принаймні того не бачив. Та й папарацці в туманному Альбіоні за нею не бігали табунами, як у неньці-Україні.

Вже навіть розслабитися встиг, вирішив, що досягнув повного дзену… Аж раптом оце все!

Єва влипла у якусь каламутну історію з мафіозі, хоч мелодраму знімай!

Ні, його терпець остаточно урвався!  

 — Еде, — сказав він у слухавку тихо і майже лагідно. — Еде, я завтра прилечу. Забронюй мені, будь ласка, готель… Так, звичайно, президентський номер…

За вікном плавно кружляв перший сніг і танув, ледь торкаючись землі. Погода в Києві цьогоріч нічим не відрізнялася від лондонської — меланхолійно подумав він. Смог і туман, хандра і  плітки…

Яка різниця, де це кляте дівчисько буде діяти йому на нерви?