Розділ 12. "Високопоставлені гості"

Стою перед своїм дзеркалом і, чомусь, вислуховую нескінченні скарги. Ні, справді, чому я це слухаю? Хто господар в домі? Я, темна відьма, чи якийсь, хоч і розмовляючий, кусок скла? Який, чомусь, вирішив сьогодні мене реально дістати, вибісити, потріпати нерви, роззлостити вкрай.

— Ти, безсердечна відьма, яка думає тільки про себе! А я, безправний в’язень! Невинний, якого ув’язнили через простий невинний жарт! Просто жарт... І все! А я замкнений у цій скляній коробці, де час іде настільки повільно й жахливо, що пекло, в порівнянні з моєю мукою, дитячі розваги.

— Замовкни! Попереджаю востаннє!

Та він і не думав замовкати, завівся мов навіжений.

— Ти приходиш до мене тільки тоді, коли щось потрібно! А подяки жодної. Все обіцяєш визволити і що? І нічого, марні обіцянки. От я тобі відімщу... Мовчатиму, як риба. А я про Бальтазара таке дізнався... Таке!.. А тобі не скажу. Навіть не мрій!

Я припинила крутитись перед дзеркалом, оглядаючи свою пишну та, все-одно, скромну сукню кольору волошок. А слова дзеркала мене зацікавили і піддали нових вагань. Та, він же хитрюга ще той. Не раз переконувалась у цьому. Тож, може й обдурити... Намагаючись, таким чином, добитися від мене звільнення.

— Звідки мені знати, що ти не обманюєш?

— А мені звідки знати, що після того, як все розповім, ти не кинеш мене далі тут...

— А у тебе є вибір? — не має у нього вибору, він тут в’язень, а не я.

Не потрібно було жартувати з темною відьом. От і отримав по заслугах.

— Добре, тільки дещо тобі розповім... — цей хитрий тон його голосу, — Бальзатар прибув у Фульд не тільки для того, щоб відьом шукати. І, аж ніяк не для того, щоб мером стати. Він шукає одну, особливу відьму, яка зможе йому допомогти.

— Що? І це все? Щось дуже мало і туманно.

— Ну добре, додам ще... Раз тобі ще мало. У підземеллі він його тримає та прокляття зняти бажає.

— Ти якоюсь третьосортною римою говориш. Та суть я уловила. Дякую! Ось зараз і перевірю кого там абат тримає.

Я вийшла зі спальні і, як виявилося, мені й справді вже час, бо на мене вже чекає екіпаж. В екіпажі чекає старенька тітонька Бет, яка теж бурчатиме цілу дорогу, що я довго біля дзеркала крутилась. Тітонька Бет стара, ні, древня відьма, з якої вже пісок сиплеться і черв’яки в могилі за нею давно плачуть. Уявлення не маю, як вона ще пересуває своїми старечими кістками. Та, не зважаючи на пристойний вік, вона прибула сюди й буде моєю компаньйонкою, бо тітонька Ліра (моя попередня компаньйонка), втекла, не витримавши моїх жартів.

— От модь пішла... За моєї молодості, такий непотріб не носили.

— Дякую тітонько Бет і ви чудово виглядаєте!

Починається... Зараз вона згадуватиме свою молодість і ганьбитиме мою. Як було колись добре їй. І чим то їй моя сукня не вгодила? Я навіть корсет затягнула, як того етикет вимагає, і туфлі модні одягла, й зачіску, з допомогою магії, зробила, бо так укладати, як потрібно, самотужки не вмію. А вона... Знову придирається.

Коні заржали й поцокали по вечірній вулиці, везучи нас до старого, загадкового маєтку, який наче жив окремим життям і з безліччю таємниць, які приховують його стіни. І, одну з них, сьогодні мені доведеться розгадати. Під’їхали до головних дверей дому, біля яких чекали слуги, які добре знали що робити.

Тільки я зібралась прийняти допомогу дворецького, який галантно простягнув мені руку, щоб допомогти мені вийти з екіпажу, як, всього за секунду, все змінилось і біля мене стояв уже сам господар дому. Я вклала свою руку у його і по мені, навіть, пройшлись не мурашки, а цілі дракони, ще й вогнем подихали. Злякавшись власних відчуттів, я забрала руку та, не тут-то було. Бальзатар, міцно стиснув мою руку і не випустив, поки не провів мене до дверей. Тітонька Бет йшла позаду нас й була цим явно не вдоволена. Та, господарю дома, на це було відверто байдуже. Пройшовши в середину, відмітила велику кількість поважних гостей та одягнену у відверту сукню Евеліну, яка поводила себе так, наче була господинею свята, дому, ну й абата, заодно. До мене з Бет підійшла Верховна й мило посміхнулась. Я чудово знала, скільки це їй коштувало, бути доброю, коли в середині пітьма. Але у неї це гарно виходило. Вона нахилилась до мене і прошептала:

— Сподіваюсь, ти знаєш, що маєш робити, й уважно прочитала листа?

Я посміхнулась і легко хитнула головою. А злощасного листа я пам’ятаю, на жаль, добре, кілька раз перечитувала й намагалась зрозуміти, навіщо це Верховній. От тільки, навіщо їй псувати плани Евеліни? Вона ж її учениця, одна з нас, з Ковену. Еві ж сліпо вірить Іргісі, тому це буде удар і взагалі дуже підло. У листі-покаранні було чітко прописано, що я маю завадити Евеліні зблизитись з абатом за будь-яку ціну. Я не чекала такого покарання, краще б було якесь фізичне...

Заграла музика і по залу, який сяяв вогнями, закружляли пари, а по центру танцював Бальзатар з Евеліною. Вона посміхалась, що сили стараючись справити враження на чоловіка, який був досить стриманий. Мене також запросили танцювати, але я відмовилась і не пожаліла про це, бо до залу зайшли новоприбулі гості.

Новоприбулі були настільки поважні, що музика стихла і пари, відповідно, теж зупинились. Я уважно подивилась на осіб, яких було троє. Два чоловіки, приблизно одного віку, і рудоволося дама. Профіль одного з них був мені дуже знайомий. Гострий ніс, волосся до вух, очі, що відображали зарозумілу впевненість. І я зрозуміла де його бачила, цього високого чоловіка у чорному парадному воєнному костюмі, з великою кількістю відзнак. Це був Норвен Астерійський, молодший племінник короля і наступник престолу. І саме його профіль прикрашає монети номіналом у 10 вен. Поряд з ним його друг, рудий Лис, що займає місце за столом радників. А дама, яка мала неймовірно руде блискуче волосся, яке ще більше виблискувало від діамантів, що були на шпильках, які прикрашали локони, це сестра Лиса, Асатра. Про неї з братом, ходять плітки інтимного характеру. Цікаво чи це правда?