Розділ 4. "Школа, учениці та знову абат"

«У 1275 році в Європі було спалено першу «відьму» — Анжелу де Лабарт, жительку Тулузи. Під тортурами вона зізналася, ніби має дитину від диявола — немовля з головою вовка та хвостом змії. Якими б ідіотичними надалі не були зізнання від жертв інквізиції, процес масових вбивств «єретичок» запустився блискавично.» (історичний факт)

Я йшла довгим коридором своєї alma mater, яка стала для мене не просто навчальним закладом, а й порятунком... Юні учениці дивились на мене по-різному, деякі з захватом, інші з заздрістю, а були й такі, що з страхом. І я чудово їх розуміла, сама ж такою була...

Офіційна назва школи «Благородні леді», де навчають етикету та основам письма, читання, історії, музики, співу і танцю. Тобто усьому, що має знати молода дівчина, якщо хоче вдало вийти заміж. Та, насправді, це лишень прикриття, бо насправді, тут навчаються юні відьми, яких знаходить Верховна, чи батьки самі віддають своїх дочок, щоб їх навчили приборкувати магію. Будівля школи знаходиться за містом, довкола якої зелена пустеля, щоб ніхто не пхав до нас свого цікавого носа. Я викладала літературу, як зазначалось в документах, це офіційно, а насправді я привчала молодих відьом до фізичного болю, готувала їх морально й фізично, починаючи із найпростіших заклинань.

Урок має розпочатись за кілька хвилин. Але щось було не так. Я одразу це зрозуміла, побачивши своїх учениць, які притихли, мов мишки перед удавом. А ще по дзвонику, бо коридором йшла учениця і калатала дзвінком, хоча, зазвичай, він сам літає коридором і дзвонить. Магія, класна штука, бо вона полегшує життя.

Видихнула перед дверима мого класу і приготувалась до найгіршого. Відчинила двері рукою, а не клацанням пальців (магічним жестом, який одразу навстіж відчиняє будь-які двері, навіть зачинені на металевий замок. Довго тренувала дане заклинання, і зараз, воно в мене виходило бездоганно). У невеликому класі, з дерев’яними партами й лавами, стояла Верховна з абатом, який одразу зухвало подивився на мене. Безмежно хотілося послати їх обидвох до біса, бо мене це дратувало. Дратував Бальзатар та його нові розпорядки, які впливали на всіх мешканців Фульда. Просто, куди не йшов, всюди чути його ім’я і маєш дотримуватися змін, які він запровадив. Хоча він, всього-на-всього на посаді мера, п’ять днів. Що ж буде далі?

— Міс Матсдоттер! — він кивнув мені головою, але у цьому жесті не було жодної краплини поваги, швидше навпаки.

Не розумію, чому він чіпляється до мене і чому недолюблює.

— Абат фон Дернбах! — мені важко було бути милою і не показувати свій відьомський характер.

— Меліан, абат завітав до нашої школи, щоб познайомитись з ученицями, вчителями та рівнем освіти, яку ми надаємо. Учениці чемно сіли на свої місця й чекали, що ж буде далі. У нас за планом заклинання першого рівня ментального впливу «Аргарат», яке змушує жертву, на яку воно спрямоване, виконати бажання відьми, проти своєї волі. Мої відмочки довго чекали цього уроку, з використання цього заклинання, тому... Та, що я можу зробити, Верховна йде на поводу абата, тож і я повинна підкоритись.

Підходжу до свого столу, беру у руки книжку й починаю вести урок. Дуже нудний урок та учениці все покірно виконують, приймають нові правила і з острахом косять свої зори на інквізитора. Як я їх розумію... Про Бальзатара знають усі відьми, від малого до великого, бо через нього загинуло безліч відьом... А тепер він тут! Стоїть у моєму класі, й не дивиться ні на кого крім мене. Це тривало цілу годину, поки не задзвенів дзвінок... Тільки тоді абат, не промовивши ні слова, вийшов з мого класу та, заодно, і з будівлі.

Яка дивна у нього поведінка. Якась не зрозуміла, непослідовна. Він наче у лісі жив від народження, тому такий відлюдькуватий.

— Меліан, у нас нагальні збори, — промовила Верховна і теж покинула клас.

І тільки за нею зачинились двері, як зайшла Евеліна та подивилась на мене так, наче я оголена стою перед нею. Потім вона глянула на дівчат і вони одразу зрозуміли, що варто вшиватися з класу. Коли ми залишились самі, відьма заговорила.

— Меліан, може поділишся з подругою, чим це ти привернула увагу інквізитора?

Я вигнула брову, бо по-перше, подругами ми не були. У чорних відьом, взагалі не має подруг, ми кровожерні інтриганки, яких не цікавить ніхто крім себе коханих. Тому... А по-друге, нічию увагу навмисно я не привертала. Та й навіщо мені здався Бальзатар? Він ж інквізитор-відьмолов.

— Евеліно, ти що верзеш? Яку увагу? Я чемно дотримуюсь правил і не привертаю уваги інквізиторів, тим більше Бальзатара фон Дернбаха. Досить і однієї спаленої відьми у Фульді.

Та вона мені не вірила... Дивилась в очі, й шукала у них...

— Евеліно! Досить! На мене твої магічні штучки не діють, ти ж знаєш, тому припиняй це.

Я надто добре її знаю, та всі її підлі прийомчики, особливо коли їй щось хочеться випитати. Тому, сироватка правди на мене уже давно не діє, тому-що я щодня випиваю настій, який нейтралізує її дію.

— Ходімо, бо на збори запізнимось.

— Зачекай, — зупинила мене відьма, — то ти й справді нічого не знаєш?

— Уявлення не має про що ти?

— Я про фон Дернбаха. Меліан, та усі чорні відьми, знають про нього правду, а ти ні?

Евеліна гучно засміялась, а мене це почало злити, як її поведінка, так і те, що я щось не знаю

— Говори, — промовила з інтонацією, яку добре знала Ева, що коли я так говорю, то уже дуже зла, а коли я зла....

— Він не такий, як усі відьмолови і його успіхи не результат важкої праці. Бальзатар не людина, він...

— Відьмак? — але ж ні, я б зрозуміла це, я б...

— Ні, він світлий чаклун.

— Світлий! — моя щелепа, мало не випала від почутого. Як же, так? Як світлий? Він ж кардинальна протилежність світлих чаклунів...

Мій стан шоку ніяк не проходив, а, коли я ще згадала, що розказують про світлих чаклунів та темних відьом...

— Еві, то ти натякаєш, що я, до нього заграю, бо хочу... — ні, ні, далі не вимовлятиму, бо ще знудить.. Від союзу світлого чаклуна та темної відьми, народжуються найобдарованіші, наймогутніші діти.