4

Все закінчилося в одну мить і я був головним винуватцем цього. В той день ми обоє сильно посперечалися через якусь несуттєву дрібничку. А потім було весілля в селі, неподалік нашого міста, де наш гурт грав майже до світанку. Сільські дівчата такі вправні спокусниці, що не піддатися їхнім чарам надзвичайно складно. Не зміг встояти і я, за що проклинаю себе по сьогоднішній день. Одна з подружок нареченої зуміла виманити мене в безлюдний закуток обійстя де проходило весілля і там безсоромно вп’ялася своїми вустами в мої губи.

Зізнаюся, я не надто противився цьому поцілунку, бо був злий на Лисичку за сварку і хотів таким безрозсудним вчинком помститися їй. Звісно це була несусвітня дурість, та мені тоді тільки-но виповнилося вісімнадцять, і в моїй голові, як ото трапляється в молодих людей, частенько гуляв вітер. Я навіть не задумувався які фатальні наслідки може мати ця моя безглузда витівка. Чомусь вважав, що все це нічого не значитиме в подальшому.

Я помилився і розплачуватися за свою нерозумність був змушений практично відразу. Люда випадково побачила іншу в моїх обіймах. Вона не кричала, не робила скандалів, нічого не виясняла. Просто відгородилася від мене нездоланною стіною крижаної байдужості. Скільки я не намагався поговорити з нею відверто, як не старався все пояснити та випросити пробачення, все було марно. Дівчина чи то не хотіла, чи просто не могла мене вислухати й почути.

Цей прикрий інцидент став початком кінця нашого гурту. Ми ще деякий час співпрацювали разом, та виступи чомусь втратили ту магічну іскру, що так заводила наших слухачів. Замовлень стало надходило все менше й менше а невдовзі нас практично перестали запрошувати на всілякі святкування. На той час Мирко вже був одружений і мав маленьку доньку, й мусів думати про те як забезпечити свою сім’ю. Після чималих вагань він першим залишив наш гурт подавшись працювати офіціантом в ресторан де ми музикували стільки разів. Хлопчина він виявився тямущим до бізнесу і тепер «Козацька забава» його власність.

Наступним став я. З воєнкому прийшла повістка і мені довелося йти служити до війська. Цими змінами в житті я не надто переймався. Лисичка так і не пробачила мені, тож робити в рідному містечку було нічого, а навіть випадково бачити її – надто боляче. Вже в армії дізнався про подальшу долю своїх друзів. Романич ще деякий час намагався реалізувати свої музичні амбіції вдома, а коли переконався що це нереально – подався закордон. Там одружився і тепер як виявляється працює на звукозаписувальній студії. Час-від-часу ми дзвонимо один до одного, щоб просто по дружньому потеревенити про те се.  

Не стала чекати на моє повернення додому і Лисичка. Вийшла заміж за якогось багатого комерсанта і виїхала з нашого містечка. Більше ми не бачилися, хоча спогади про дівчину так і не покинули мого серця. Напевне через них я так і не зумів влаштувати своє особисте життя. Два невдалих шлюби, котрі залишили після себе лише гірко-терпкий присмак і череда скороминучих стосунків з тимчасовими коханками, ось що я отримав від долі. Світлана одна з таких пасій. Бідолашна жінка прекрасно знає що нам не судилося надовго бути разом, та все ж чомусь, на щось сподівається. Напевне це моє прокляття не відпускає її від мене.