Звернення до всіх

"Чому я живу?"

Цю історію я написала ще в дитинстві. Тоді мені дуже хотілося розповісти про тих, хто не вміє говорити людською мовою, але так само відчуває біль, страх, самотність і любов. Про тих, хто не може попросити про допомогу й не розуміє, чому світ, який здавався таким великим і прекрасним, раптом стає жорстоким.

Кузя - лише маленьке кошеня. Він хоче зовсім небагато: мати, яка зігріє його, дім, де його не скривдять, добрі руки й можливість просто жити. Але на його шляху трапляються ті, хто не бачить у ньому живої істоти, здатної відчувати й любити.

Я написала цю історію, щоб привернути увагу до проблеми покинутих тварин, людської байдужості та жорстокості. На жаль, вона не втратила своєї актуальності й досі.

Це не просто історія про кошеня. Це звернення до кожного з нас.

Перш ніж прогнати бездомну тварину, залишити її напризволяще чи завдати їй болю, зупиніться на мить. Вона не обирала вулицю. Не просила народитися без господаря. Не заслуговує на страждання лише тому, що комусь заважає її присутність.

Якщо не можете прихистити тварину - не кривдьте її. Якщо не можете забрати додому - допоможіть знайти тих, хто зможе. І якщо бачите, що хтось потребує порятунку, не відвертайтеся.

Адже доброта не завжди потребує великих учинків. Іноді достатньо мисочки води, шматочка їжі, теплого куточка або простягнутої руки.

Я присвячую цю історію всім покинутим тваринам, які досі чекають на своє диво. І всім людям, які не проходять повз.

Бо кожне життя має значення. І жодна жива істота не повинна доводити, що має право жити.