Лія вже втретє пересувала стіл на плані, хоча чудово знала, що більше нікуди його пересувати. На великому моніторі перед нею була читальна зала, яку вони із Сарою проєктували останні шість тижнів. Приміщення мало високі вікна, незручну колону поблизу входу й рівно стільки вільного місця, скільки потрібно для чотирнадцяти людей. Замовник наполягав на вісімнадцяти. Він також хотів, щоб усі крісла були зручними, проходи — широкими, а бюджет залишився незмінним.
— Якщо ми поставимо ще чотири крісла, — сказала Сара, не відриваючись від екрана, — відвідувачам доведеться домовлятися, хто перший підведеться.
— Зате замовник отримає свої вісімнадцять місць.
— І дуже згуртований колектив. Особливо коли комусь знадобиться вийти.
Лія всміхнулася й відсунула від себе креслення. Останні сорок хвилин вони намагалися зробити те, чого не дозволяли розміри приміщення, і щоразу поверталися до початкового варіанта. Сара мала особливий талант говорити про невдалі проєкти так, наче винуватими були стіни, меблі або неправильно виховані квадратні метри. За дев'ять років спільної роботи Лія навчилася розрізняти відтінки її сарказму. Сьогоднішній означав, що проблема серйозна, але ще не безнадійна.
За скляною перегородкою хтось розмовляв телефоном. У сусідньому кабінеті працював принтер, який уже кілька тижнів перед кожним аркушем видавав такий звук, ніби обдумував звільнення. На столі біля вікна лежали зразки тканин, дерев'яна панель і чашка кави, про яку Лія згадала тільки тоді, коли побачила на поверхні тонку плівку. У студії було тепло, трохи задушливо й звично гамірно. Вона любила цей час дня, коли ранкова метушня вже минула, але до вечірньої втоми залишалося кілька годин.
Їй подобалося тут працювати. Не все в студії відповідало тому, що вона колись уявляла. Шафи замовляли поспіхом, і тепер одна з них ніяк не зачинялася. Перегородку встановили на п'ятнадцять сантиметрів ближче до вікна, ніж передбачав план. Кімната для зразків поступово перетворилася на склад речей, які всі обіцяли розібрати наступного тижня. Зате тут народжувалися ідеї, сперечалися через відтінки, святкували завершені замовлення, їли піцу над кресленнями й іноді мовчали всі разом, коли черговий клієнт повідомляв, що передумав.
Лія любила свою роботу за можливість бачити результат. Не завжди відразу, не завжди таким, як задумувалося, але одного дня люди входили до приміщення, яке ще кілька місяців тому існувало лише на екрані, сідали, розмовляли, ставили сумки на столи. Простір починав жити без них. Іноді хтось пересував крісло, змінював освітлення або ставив вазон саме туди, де Лія категорично не радила нічого розміщувати. Раніше це її обурювало. З роками вона навчилася приймати, що після завершення роботи приміщення більше їй не належить.
— Я сьогодні не буду сперечатися із замовником, — вирішила вона, повернувшись до монітора. — Покажемо два варіанти. Чотирнадцять місць із нормальними проходами або вісімнадцять із поясненням, що доведеться змінити.
— Ти зараз назвала це «не сперечатися»?
— Я дорослішаю.
— Повідом мені, коли процес завершиться.
Сара забрала креслення й попрямувала до дверей, але на порозі зупинилася. Вона згадала про пошту, яку залишила на столі Лії, і про дзвінок Марка. Він просив знайти для нього пів години сьогодні. На запитання, для чого саме, не відповів, хоча Сара встигла зробити висновок, що йдеться про щось неприємне.
— У нього був той голос, яким він зазвичай повідомляє про погані новини, намагаючись переконати всіх, що це просто робоче питання.
— У Марка завжди такий голос.
— Тоді, можливо, він просто хотів дізнатися, як ти поживаєш.
— Це було б ще підозріліше.
Коли Сара пішла, Лія залишилася перед столом із двома варіантами читальної зали. Вона знала, що Марк останнім часом багато розмовляє з фінансовими консультантами. Знала й те, що студія переживає не найкращий період. Кілька великих замовлень завершилися, нові надходили повільніше, ніж вони планували. Нічого катастрофічного, принаймні поки що, але Марк умів помічати небезпеку задовго до того, як її починали обговорювати інші. Він ніколи не чекав, поки проблема стане очевидною. Іноді Лію це дратувало, особливо коли вона ще не встигла порадіти новій можливості, а чоловік уже складав список причин, через які все могло зірватися.
Колись ця його здатність здавалася їй однією з найпривабливіших чоловічих рис. Поки вона захоплено розповідала про майбутні проєкти, Марк з'ясовував, скільки це коштуватиме, хто підпише договір і чи зможуть вони виплатити зарплату, якщо клієнт затримає оплату. Лія любила говорити, що в їхній парі саме вона відповідає за мрії. Марк ніколи не заперечував. Лише іноді запитував, хто відповідатиме за рахунки. Після розлучення ці жарти стали значно рідшими, але поділ обов'язків залишився майже незмінним.
Вона повернулася до свого кабінету. На столі справді лежала пошта: два рахунки, каталог освітлення, запрошення на професійну презентацію і щільний світлий конверт без назви компанії. Лія відклала рахунки, перегорнула кілька сторінок каталогу й узяла конверт останнім. На лицьовому боці було надруковано її ім'я й адресу студії. Ніякої реклами, логотипа чи зворотного напису. Папір мав приємну шорстку поверхню, яку вона мимоволі оцінила професійним поглядом.
Усередині лежала картка. Лія витягла її, розгорнула й прочитала перший рядок.
Адріан та Ева запрошували її розділити з ними день весілля.
Вона залишилася стояти біля столу, хоча вже вдруге перечитувала ті самі слова. Ім'я Адріана не було для неї несподіваним у звичайному сенсі. Вона знала, що він існує, що десь живе, працює, зустрічається з людьми, старіє, як і всі вони. Часом спільні знайомі згадували його між іншими новинами. Міла кілька років тому розповідала, що бачила його на виставці. Здається, він змінив роботу. Або квартиру. Лія вже не пам'ятала.
Однак побачити його ім'я на весільному запрошенні виявилося зовсім не тим самим, що почути випадкову згадку за обідом. На картці стояла дата, було зазначено місце проведення церемонії, час початку святкування та спосіб підтвердження присутності. Усе виглядало остаточним, продуманим і напрочуд буденним. Хтось вибирав папір, погоджував шрифт, перевіряв список гостей. І серед тих, кого вирішили запросити, виявилася вона.