Розділ 21. По інший бік барикад

Гира

Настрій Гири сьогодні був зіпсований повністю.

Мало того, що він не отримав бажаного результату, Гоша в лікарні з незрозумілих причин, ще й ця губата нашпигована силіконом вертихвістка вирішила добити його останньою краплиною. Дівчині однозначно пощастило, що він поспішав у лікарню, бо в іншому випадку, на його думку, некомпетентна секретарка отримала б від нього відповідне покарання. Від того, що все пішло шкереберть, Гира був у стресі і його напружене тіло нило та просило розрядки. Зараз він їхав у машині в супроводі своїх охоронців і, нервово потираючи плечі та шию, карав себе за те, що не спустив цю пару ще в офісі. Зіна була одна з тих, кого він не чіпав через відомі причини, бо не хотів поєднувати грішне з праведним, та він точно знав, що відсьогодні їй доведеться розширити свої професійні якості і відпрацьовувати свої гріхи тілом. Зараз злий як пес Гира їхав і бачив, як наступного разу, коли Зіна попадеться йому на очі, він покарає зухвалу секретарку та отримає таку потрібну йому розрядку. Це наче вбити двох зайців одним пострілом, і такий розклад хоча б трохи приносив йому задоволення у передчутті майбутньої насолоди.

- Вітю, - покинувши вир своїх злодійських думок, Анатолій звернувся до одного з охоронців, що сидів на передньому сидінні позашляховика біля водія.

- Так, Анатолію Дмитровичу, - відразу повернувся моложавий та добре фізично складений чоловік приблизно двадцяти семи-тридцяти років.

- Сфотографуй інформацію з цієї теки і пошли людей за вказаними адресами, - передав теку прямо в руки своєму охоронцю, - ця дівка повинна бути у мене вже сьогодні.

- Зрозуміло, - забрав папери охоронець та відразу почав виконувати доручення. - Вже роблю...

Гира задоволено відкинувся на спинку сидіння та розкинув руки по боках. Така зговірливість чоловіка йому подобалась. Він обожнював, коли персонал беззаперечно виконував його вказівки. Сам бос піймав себе на думці, що Вітя далеко піде з таким підходом до роботи і що, в порівнянні з начальником його охорони та із самим Капканом, хлопець прогресивніше дивиться на життя та взагалі не тріпає йому нерви. Гира вже вирішив, що зовсім скоро кадрові перестановки будуть не тільки в його фірмі. Декого точно вже треба було давно відправити на списання або замінити молодими та компетентними кадрами.

Не встигли вони доїхати до лікарні, як телефон охоронця різко ожив і за декілька хвилин Гира вже отримував перші результати роботи підопічного.

- Анатолію Дмитровичу, - почав свою доповідь чоловік, - за жодною адресою дівчини зараз немає. За першою вона вже значний час не живе, а квартиру знімають вже інші квартиранти, а за другою — нікого немає. Зв’язалися з фірмою, на яку працює її мати, доповіли, що вона зараз у відпустці та полетіла на декілька тижнів відпочивати за кордон.

- А дівчина? - Незадоволено перепитав начальник, розуміючи, що її мати його взагалі не цікавить.

- Дівчини немає. Квартира порожня, речі зібрані. Ми залишили декількох хлопців чергувати під будинком, можливо, скоро з’явиться.

- Знайдіть мені цю сучку негайно! - Йому вже вривався терпець. - Шукайте подругу, платіть кому треба, ламайте кого треба — для мене головний результат! Все зрозуміло?

- Так.

Позашляховик зупинився майже біля сходів лікарні, минаючи “швидку допомогу” та не зважаючи на перехожих, що були біля входу. Охоронець різко вийшов з машини та відчинив для боса дверцята, а далі, ставши його особистою тінню, покрокував за своїм працедавцем. Слідом за ним вийшов і водій, який за декілька секунд приєднався до особливої делегації, яка швидко дісталася до проплаченої палати, де на білому лікарняному ліжку в непритомному стані лежав Гоша Капан, вкритий тонким покривалом зеленуватого кольору.

Перше, що впало великому босу в око, це руки пацієнта, які лежали на незрозумілих підставках і повністю були пробиті та прикручені незрозумілими цвяхами та болтами, як у фільмі про творіння Франкенштейна. Іронічно було дивитися на те, як славнозвісний Капкан зараз тримав руки в подібних капканах.

Тепер Гира точно переконався в тому, що Гоша швидко піде на списання, адже з такими руками він йому, як мінімум, вже не підходив, бо в компетенції Григорія за довгі роки основним завданням було ламати носи та ребра і своїм виглядом лякати особливо непокірних.

- Лікаря мені сюди! - Гаркнув бос не так від злості, як від звички, дивлячись на крапельницю, яка вже дратувала своїм повільним відраховуванням незрозумілого прозорого препарату.

Один із охоронців відразу почав виконувати вказівку, швидко покинувши палату в пошуках відповідальної особи.

За декілька хвилин у палату ввійшов високий худорлявий чоловік у блакитній медичній формі та білому халаті поверх, на якому красувався бейдж з написом “Головний лікар Андрій Миронович Меруза”.

- Доповідайте, - незадоволено гаркнув Гира до головного лікаря, давши йому зрозуміти, хто тут бос.

- Вибачте? - Перепитав Андрій Миронович, кинувши незадоволений погляд на грубого чоловіка, який переходив усі рамки пристойності і навіть не одягнув халата й бахіли, які повинні були вдягати всі відвідувачі лікарні.

- Вибачаю, - зашипів Анатолій Дмитрович та демонстративно сів у крісло навпроти. - А тепер відпрацьовуйте свою зарплатню. Я хочу знати, що з ним сталося і за яких обставин.

Головний лікар подивився по боках та на кремезних амбалів, що стояли в палаті, як високі статуї-горгулі, які готові були ожити від першого кивка свого хазяїна та кинутися в бій.

- А Ви хто? - Перепитав з цікавістю лікар Меруза, явно вперше у своєму житті бачивши таке неподобство. В його очах була впевненість та непохитність, яка за декілька секунд швидко розтанула на обличчі, відправивши його у вир власних думок з гірким присмаком.

- Я той, хто платить за це все, - покрутив вказівним пальцем по стінах перед лікарем великий начальник, наче цим жестом вказував йому на своє місце, - і той, хто одним дзвінком розтрощить Вашу блискучу кар’єру, якщо йому не сподобається відповідь...