Розділ 34. Любляче серце чоловіка

Я ще двічі виринала з видінь, але з кожним разом мені було все складніше. Ірміан вже наплював на дану мені обіцянку, і хотів силоміць тягнути мене назад, але я вирішила не здаватися і йти до кінця:

- Крухт би забрав цих богів, я просто зобов'язана знати ЩО ж там сталося насправді і чому це все показують мені, - прохрипіла не своїм голосом, і чоловік здався. Він якось одразу поник, ніби старіючи разом років на тридцять:

- Асті, я так не можу. Мене просто викручує від одного твого вигляду, а коли ти ТАК кричиш, я просто божеволію, - з кожним словом голос мого лорда ставав все тихіше, а мені так хотілося забрати весь його біль на себе, але в результаті я сама ж раню свого чоловіка.

- Вибач. Ще трохи потерпи, гаразд? - Я сама собі не особливо вірила.

- Тоді обіцяй мені, що як тільки ми повернемося, ти погодишся залишатися вдома і не влазити в нові затії. Обіцяй, - простогнав Ірміан, а я надто поспішно кивнула, хоча хіба могла я не погодитися, коли мене ТАК просять? - І чому я не вірю жодному твоєму слову? - Гірко посміхнувся чоловік, знову відходячи від мене на пристойну відстань, мабуть, так йому було простіше терпіти цей біль.
А мої пальці вже у звичному жесті ковзнули на лусочки намиста, і я відразу провалилася в черговий жах.
Я летіла додому, летіла до печери, де нікого не мало бути. Бреан вирушив у поселення на заході, і його ще кілька днів не мало бути. А герцог часу дав до півночі завтрашнього дня. Що ж мені робити? Може убити грифона, чула у них серце виглядає, як людське... Ні, адже в нього не так давно дитинча народилося, я не можу вчинити так з ними. Тоді може мені купити свиню? Може, її серце зійде за людське?
Ці жахливі думки не виходили з моєї голови весь мій шлях, а варто мені приземлитися на кам'яному уступі, як я тут же відчула, що в печері хтось є.

- Чому ти тут!? – з жахом випалила чоловікові, що вийшов мені назустріч. Адже він не мав ще повернутися!

- Леала? Що трапилося? Що з тобою? - І як йому завжди вдається так тонко відчувати мій душевний стан? Хоча, про що я, впевнена в мене все на обличчі написано.

- Зі мною все гаразд, я… - «ні, прошу тебе, йди!», - хотілося закричати, але я мовчала.

- Леала... Поділися зі мною, адже я відчуваю весь твій біль... - чорт би побрав цей істинний зв'язок. Це не нагорода, скоріше покарання. Я не хочу, щоб Бреан страждав через мене.

- У них моя сім'я: батьки і сестра, - коротко випалила, боячись дивитися в очі чоловікові. - Сказали вб'ють їх завтра опівночі, якщо не принесу герцогу твоє серце, - ось так на одному подиху випалила все, що було на душі, я ніколи не вміла нічого приховувати від нього.

«Але ж брехала легенда: не було довгих днів переживань, не було горювання, вона відразу все видала своєму чоловікові, не приховувала. У цьому ми з Леалою відрізняємось, я не така відкрита з Ірміаном. Але ж ми й не істинна пара, просто люди, які знайшли втіху один в одному…», - думки роздвоювалися, я вже не розуміла, які з них мої, а які належать дракониці.

- Навіщо йому моє серце? – тим часом Бреан подолав відстань, що розділяла нас, і стиснув мене в міцних обіймах.

– Кажуть, саме в ньому прихована сила абсолютного мага, – розповіла, що знаю.

- Але якщо вирізати серце, то я загину, а якщо помру я, то і магія моя помре, - в нерозумінні шепотів мій коханий.

Мій!??

- Бреане, що нам робити? Він уб'є їх! – нерви були на межі, я не могла ні про що думати, тільки про те, що життя моїх рідних у руках цього монстра, який назвався батьком народу.

- Я щось придумаю. Не хвилюйся, іди відпочинь, - він погладив мене по голові, і я відчула, як сили різко покинули мене, а моє тіло почало завалюватися прямо на чоловіка.
Що? Це магія Ірміана?

«Чому Ірміана? Адже це думки Леали, а її чоловіка звали Бреаном», - я струснула головою, скидаючи марево, і розплющила очі, дивлячись прямо на серце дракона, яке билося переді мною.