Розділ 31. Важке кохання

Отримавши мовчазну згоду свого чоловіка, я вирішила даремно не втрачати часу. Акуратно присіла на найближчий камінчик і поспішно застебнула на своїй шиї намисто, відчуваючи, як моєю шкірою поповзли морозні візерунки. Видіння накрило мене відразу ж, не даючи усвідомити те, що відбувається, я просто опинилася там, у своєму «домі-печері».

- Леала, ти вже повернулася? - Дивно, коханий же планував вирушити в гірське поселення, тоді чому все ще вдома? - Що трапилося? – чоловік підійшов ближче, уважно дивлячись у мої очі, сповнені сліз.

- Бреане, - я ковзнула в його обійми, розчиняючись у тій тихій ніжності, якою мій чоловік мене завжди оточував, - Можна я просто помовчу? - Розповідати про розмову з батьками мені зовсім не хотілося.

- Звичайно, - ласкаві обійми стали ще міцнішими, і я відчула полегшення.

- Я думала ти вже полетів, - прошепотіла ледве чутно, намагаючись не показувати, як рада, що чоловік все ще вдома.

- Вони скористалися силами місцевого шамана, моя допомога не знадобилася, - і хоч Бреан нічого не сказав, але я відчула, що він засмутився. До нього рідко звертаються, тільки коли немає іншого вибору, а мій коханий найкращий цілитель на північних землях.

- Отже, їм не пощастило, а ось мені - навпаки, - припала до його губ у вимогливому поцілунку, і ось уже мене несуть на нашу постіль, де теплі руки мого чоловіка допомагають мені позбутися одягу, а ласкаві губи прокладають доріжку з поцілунків на моєму тілі.
Різко виринаю з видіння, намагаючись заспокоїти своє дихання, яке збилося від жарких сцен у мене в голові. Це ж треба, я відчувала кожен дотик дракона на своїй шкірі, але не сприймала це як щось неправильне. Сподіваюся Ірміан ніколи не дізнається про таке, тому що я особисто точно не зізнаюся у таких ганебних відчуттях. Чи не було це зрадою? Сором накрив мене з головою, але чому мені тільки соромно, але ніяк не гидко те, що мені сподобалися дотики чужого чоловіка?
Я озирнулася, поглядом шукаючи свого чоловіка, і помітила його напружену спину за два кроки від «серця». Про що він думав? Що так турбувало мого лорда?
Запитати його мені не дала наступна хвиля морозу, що накрила моє тіло цілком за лічені миті.

- Леала, зрозумій! Ми бажаємо тобі лише добра! - матінка ледь не викрикувала кожну фразу, старанно доводячи мені, що вони, як старші, завжди праві. - Люди герцога прийдуть за ним вже скоро! Полетіли додому, так буде краще, - та що це за люди такі! Чому їм так не дає спокою сила мого чоловіка?
Самотня сльозинка скотилася по щоці. Ні, я не можу з ним так вчинити. Цю зраду Бреан не переживе. Та й як я піду, коли моє серце назавжди належить цьому синьоокому хлопчині, який став мені не тільки чоловіком, а й найдорожчим драконом у світі.

- Мам, просто йди. Ми самі в усьому розберемося, - я не хотіла втручати в ці розбірки ще й рідних, це надто жорстоко. - Обіцяю тобі, що якщо стане небезпечно - я втечу, - маленька брехня, щоб мати нарешті покинула мій будинок, де для неї небезпечно.
Але на той момент я й не знала, що це буде лише початком усіх наших бід.

Видіння знову виштовхнуло мене, але цього разу почуття безвиході затопило мою душу зсередини. Я знала, чим це закінчилося для пари закоханих. Але юна Леала все ще вірила в те, що їм вдасться разом подолати всі негаразди.
Здається, я надто голосно схлипнула, бо Ірміан відразу ж кинув розглядати навколишній кам'яний моноліт кі за кілька кроків подолав відстань, що нас розділяла.

- Що траплялося, моя маленька? - Він став переді мною на коліна, з занепокоєнням вдивляючись у моє обличчя.

- Ця легенда... Вона ж правдива? – чомусь у цей момент мені хотілося, щоб чоловік заперечливо похитав головою, сказавши, що у крижаної дракониці було щасливе сімейне життя, купа онуків та правнуків, але Ірм не з тих, хто стане брехати:

- Так… Наскільки мені відомо, у хроніках записані всі події тих днів…

- Але ж це означає, що вона… - я не змогла домовити, бо не уявляла собі, щоб я вбила свого коханого.

- Мені шкода… - прошепотів мій чоловік. - Але минулого не повернути, - тут він мав рацію. Отже, я повинна побачити все до кінця і зрозуміти для чого все це боги показують мені. Навіщо я мушу пережити цю зраду як свою власну?

– Я продовжу, – поклала пальці на лусочки, закликаючи чергове видіння.