Розділ 24. Грот

До Самотнього Піка ми дісталися без пригод і влаштували привал під горою. Чоловіки поки що закидали страхувальні троси та прикріплювали їх до найближчого кам'яного карнизу, який виступав на висоті приблизно метрів десяти. Підніматися вирішили «дідівськими» методами, без магії, тому що вона могла відмовити будь-якої хвилини, а нам не хотілося б впасти вниз у самий непідходящий момент. Пройти такі випробування та здатися на останньому кроці – це не про нас. А так повільно, але впевнено ми всією групою опинимося на самій вершині, а там уже вирішимо, що нам робити далі.

– Що там показують магометри? – я не помітила, як чоловік опинився у мене за спиною і поклав у обійми.

- Тут показує 6 арнів, але магмплітуда розходиться від гори концентричними колами і змінюється кожні п'ять-вісім метрів, тож точно сказати що буде там, - Дерек вказав на вершину, - я не можу.

– Який у нас план? - я вступила в розмову, відчуваючи, що мене допустили до наради, коли чоловіки розмовляли поруч.

- Заберемося на карниз, а там обшукаємо грот, який починається саме над цією точкою, - я подивилася вгору, намагаючись хоча б щось розгледіти, але в мене не виходило. Схоже, чоловіки промацали там усе магією або якимись своїми новомодними приладами.

- Ми готові, - до нас підійшов один із стражників і в очікуванні витріщився на мого чоловіка, той підхопив обидва наші рюкзаки і скомандував:

- Починаємо. Як тільки опинимося нагорі, відходимо, розосереджуємось по краю, до гроту не наближаємося. Розвідку не ведемо, поки останній із членів команди не опиниться на карнизі. Усім ясно? - Вартові кивнули, прогорланивши:

- Так точно! – служаки, вони такі служаки, я ж із дівчатками ствердно кивнула, тепер ніякого самоврядності, рухаємось строго за чоловіками, досить із нас геройств. Принаймні поки що.

Першим почав підніматися Дерек. Взагалі було помітно, що помічник усю найскладнішу роботу брав на себе, намагаючись захистити мого чоловіка від непередбаченого. Все ж таки посада накладала деякі зобов'язання, і тепер йому не можна так легко ризикувати собою. Занадто багато залежить від Першого Лорда Ради, і Ірміану доводилося з цим миритися.

Далі піднялася пара вартових, і тільки після цього нагору попрямував мій чоловік. Ми з дівчатами були в середині всієї цієї процесії, тому нам довелося почекати, поки останній з вартових опиниться на карнизі, і чоловіки затягнуть нагору всі троси. Залишати їх у підвішеному стані ніхто не планував.

Після цього Ірм запустив у грот пошукові імпульси магії, а коли ті повернулися, то вголос сказав те, що йому вдалося розвідати:

- Попереду досить довгий коридор, який, схоже, огинає весь Пік. Після кількох кіл я «намацав» розвилку, але рухатися в одну зі сторін не став. Думаю, спочатку варто добратися туди. - Дерек погоджено кивнув, і ми потихеньку рушили вперед, переміщаючись на невеликій відстані один від одного. - Тримайся якомога ближче до мене, - прошепотів чоловік мені на вухо, і я ствердно кивнула, відходити від Ірміана хоча би на пару метрів зовсім не хотілося, адже саме поряд з ним я почувалася в безпеці.

Переміщалися максимально безшумно і швидко, намагаючись подолати заплановану відстань у найкоротші терміни. Але приблизно посередині шляху прилади у стражників дивно запищали, відсвічуючи різноманітними барвами. Схоже, тут щось відбувалося.

– Скільки вже? – тихо спитав мій лорд.

- Трохи більше одинадцяти і постійно росте, - відповів стражник, який йшов перед нами.

- Чорт! Дані до центру передаєте? - Підлеглий кивнув, і ми продовжили свій шлях. - Як буде більше тринадцяти - скажи мені, - знову легкий кивок.

– Великі магічні обурення? – вирішила уточнити, хоч і сама відчувала, що сила всередині мене рухалая, наче жива.

- Так. Можливо, нам доведеться зупинитися раніше, ніж планували, - як тільки Ірміан сказав це мені, ми почули звук падаючого тіла, а варто було нам обернутися, як ми помітили стражників, які один за одним падали на підлогу.

- Що тут відбувається? - До нашої парочки підійшла Амелія, розглядаючи як мій чоловік і Дерек оглядають своїх підлеглих.

- Я не знаю. Ірм сказав велике магічне обурення, а потім вони почали падати, - пояснила те, що сталося, сестрі та подрузі. Крім нас на ногах залишалися ще двоє стражників, але й вони виглядали дивно, хоча може вся справа була в кольорі магічних ліхтарів, якими ми висвітлювали свій шлях.

- Вони просто сплять, - здивовано промовив Дерек. - Але розбудити їх я не можу, - уточнив він.

- Тут теж саме, - прошепотів один з чоловіків, що залишилися на ногах, і відразу ж звалився на підлогу поряд з нами.

- Здається, у лавах сплячих прибуло, - промовила Христина, і ми стурбовано озирнулися, вирішуючи, що робити з військовими у відключці.