Розділ 14. Рятувальники та врятовані

Повітряний щит був слабким, але мені все ж таки вдалося стримати смерть, що неслася на нас. Ось тільки врятувати вдалося не всіх. Але про це зараз я намагалася не думати, поставивши для себе першорядне завдання захистити тих, хто опинився на охопленому мною п'ятачку Пустоші.

- Підхопив, - першим сплів додаткову опору мій чоловік, і я вдячно йому посміхнулася.

- Підсилила, - в один голос вигукнули Амелія і Крістіна, і я одразу ж ухнула прямо на сніг, не в змозі залишатися на ногах.
Ірміан в одну мить опинився переді мною, обхопивши моє обличчя долонями:

- Ти молодець! Велика розумниця, - я розуміла, що він мав рацію, але перед очима все ще стояла картинка, де лавина ховає під собою стражників, які не встигли опинитися на крихітній безпечній ділянці біля мене.

- Сестричка, ти була крута, - а далі посипалися слова вдячності та підтримки, кожен намагався сказати мені щось надихаюче. - Навіть я зі своїм універсальним даром не змогла вчасно зреагувати.
Я кивала їм, потихеньку заспокоюючись. Я ж не богиня, але ж могла… Усього кількох миттєвостей мені не вистачило, щоб зрозуміти видіння трохи швидше. Я подивилася на крижаних левів, що сиділи спокійно всередині охоронного кола, яке зараз підтримував мій чоловік і дівчата, і зрозуміла, що щойно не я врятувала нас, а це зробив Льодик.

«Дякую», - одними губами прошепотіла, і звір кивнув мені головою, немов розумів, про що йдеться.

А коли навколо все більш-менш затихло (принаймні гуркіт перестав закладати вуха, і ми вирішили, що хвиля нарешті припинила свій рух), ось тоді перед нами і постало питання як ми вибиратимемося. Судячи з непроглядного білого полотна навколо, обклало нас знатно. І тільки становище наших тіл натякало нам на те, куди варто рухатися, щоб вибратися з пастки.

- Так, думаю нам варто по черзі пробивати бар'єр нашою магією, - Дерек знову був у строю, не дивлячись на те, що вбігав він у коло останнім, і його все ж таки зачепило, принаймні кульгавість говорила про те, що постраждав стражник більше, ніж намагався показувати.

- Давай для початку я вилікую твою ногу, - схоже не одна я помітила проблему чоловіка, Амелія цілеспрямовано йшла в його бік,.- Я звичайно не професійний цілитель, але все ж таки у мене є деякі переваги завдяки універсальній магії.
Дерек не став пручатися, і ось уже через хвилину він першим почав пробиватися крізь стіну снігу та каміння. Всі настільки захопилися цим процесом, що не відразу помітили, як левиця зафирчала, і почала шкрябати лапою в протилежному напрямку.

- Асті, що вона хоче нам сказати? - Першим її дії помітив Ірміан і звернувся до мене.

- Якби я знала... - я і Льодика-то не зовсім розуміла, що вже говорити про його пару,.- Може варто спробувати направити силу туди? - Зробила припущення, і як не дивно його підтримали.

Коли тунель досяг приблизно дванадцяти метрів, один із стражників покликав свого командира, вказуючи на щось попереду:

- Подивіться, там хтось є, - Ірміан збільшив захисне поле, і Дерек одразу ж пробіг по коридору, що утворився в снігу.

- Кельм, тут Кельм. Йому потрібна допомога, - вони витягли невдачливого стражника, який все ж таки примудрився виставити якийсь захист, як тільки зрозумів, що не встигає в обережне коло. - Амеліє, ти не допоможеш? - Звернувся він до моєї сестри, і вона кивнула.
Цього разу зцілення тривало довше, але сестрі все ж таки вдалося привести до тями врятованого чоловіка. А ще через п'ять хвилин було вирішено продовжити пошуки інших стражників. Ірміан вказав приблизне розташування своїх підлеглих, чудово запам'ятавши хто де був у момент катастрофи.
Тож уже за годину всі опинилися під захистом заклинання мого чоловіка, а сестра старанно зцілила кожного. Щоправда, було вирішено влаштувати невеликий привал, щоб і врятовані, і рятувальники змогли відпочити.
Усі живі. Невже біда оминула нас… Чи це тільки початок?
Як би там не було, але в мене ніби гора з плечей впала, адже я підсвідомо продовжувала звинувачувати себе в тому, що не встигла вчасно попередити свою групу.