Глава 12. Третій та четвертий сектори

Після невеликого незапланованого привалу наша група у тому ж складі попрямувала вперед, ось тільки цього разу нас проводжали крижані леви. Їхній ватажок не відходив від мене ні на крок, намагаючись передати мені якісь мислеобрази. Але хоч би як він намагався, я не могла зрозуміти про що йдеться мова. Короткі відрізки видінь, неясні образи, що виникали у мене в голові з деякою періодичністю, ніяк не піддавалися розшифровці, і я не могла отримати чіткої картинки.
Я навіть зупинялася, заглядаючи в очі розумному звірові, але й за повного контакту у нас не виходило єднання. Мабуть, Льодик передавав мені те, що було за межею мого розуміння, або, можливо, це підказка того, що чекає на мене попереду. Адже я точно запам'ятала, що в одному з видінь мене та Ірміана поділяє щільна крижана стіна. Якщо це не картинка з минулого, то, швидше за все, відбудеться в майбутньому.
У будь-якому випадку ми дізнаємося про все, коли прийде час. І щось підказує мені, що його в нас залишилося не так уже й багато.
У третій сектор ми увійшли трохи збоку, довелося зробити гачок, бо лавина знесла там основні будівлі, і тепер прямо на кордоні була непрохідна стіна снігу, наче хтось величезним ножем різко відрубав непотрібне, залишаючи попереду величезний білий пласт, розведений уламками вишок, постів, на яких і розташовувалися відстежуючі артефакти та магограми.
А варто нам було ступити на чистішу ділянку сектора, як стражники відразу ж розосередилися по місцевості, розставляючи одним їм відомі прилади, якими вимірювалися магічні обурення як на поверхні, так і під пластами снігу. Вони записували отримані дані та підносили їх Дереку, який похмурнів з кожним побаченим аркушем паперу. Схоже, справи у нас не дуже.

- Що там? - Ірміан підійшов, розглядаючи поспіхом розкреслену заступником таблицю, і заковиристо вилаявся, навіть всезнаюча Амелія шанобливо крякнула, ось тільки зараз нам було не до жартів, тому ми ніяк не прокоментували почуте.

- Якщо в четвертому секторі таке саме, то ми в повній дупі, - так, стражники явно не в настрої берегти наші ніжні дівочі вушка.
Після цього чоловіки розставили в тільки їм зрозумілій послідовності нові артефакти, щось перевірили ще раз кілька разів, і на цьому наш привал закінчився, група попрямувала в наступний сектор, який зустрів нас величезним провалом, що розсікав місцевість навпіл. А біля самого краю тріщини прилади підопічних мого чоловіка ніби збожеволіли. Вони пищали, світилися всіма кольорами веселки, і на шкалі явно не вистачало поділів, щоб викрити весь побачений жах на цифри.

- Чорт би їх узяв! Ви передали відомості до центрального штабу? - Ірміан ходив уздовж розриву, намагаючись визначити його ширину.

- Так, вони отримали дані та бачать картинку, - один із стражників показав прилад моєму чоловікові, і той кивнув.

- Нам треба знайти джерело. Варто зрозуміти що нас чекає надалі, - мій лорд нервово м'яв у руках лист з даними і час від часу поглядав на нашу дівочу трійцю.

- Навіть і не думай нас розвертати назад, - розгадала я думки свого благовірного. - Невідомо що там позаду, можливо, самої дороги вже й немає. А судячи з видінь, які мені передав Льодик, ми маємо йти вперед. Швидше за все, обидві наші цілі знаходяться в одному місці – на Одинокому Пиці.

- І хто б сумнівався, що ти не послухаєшся? - Чоловік якось приречено глянув на мене, я бачила, що він хоче заперечити, але в моїх словах була частка істини, тепер і відпускати назад нас стало небезпечним. - Висуваємось до Одинокого Пику, - сказав усім.
Стражники мовчки виставили вже звичні для нас артефакти і рушили вздовж ущелини вперед. До краю більше не підходили, але й там, де ми йшли магплітуда показувала цілих 12 арнів. Така буває хіба що при виверженні вулкана, але довкола було підозріло тихо.