Розділ 5. Зустріч із професором

Здається, я ледь заплющила очі, як мене розбудила Беккі, нагадуючи про поїздку до академії.

- Угу, - пробурчала у відповідь. - Ще хвилиночку.

- Це Ви мені говорили п'ять хвилин тому, і за п'ять до того, - не здавалася ця душогубка. - Підйом! - Ні, ну Ви подивіться тільки на неї, сама не спить і іншим не дає.

- Ну, ще десять секунд, можеш порахувати до десяти, і я встану, - скористалася я ще однією спробою відтягнути неминуче.

- Раз. Два. Три, - та вона знущається! Я широко розплющила очі, лякаючи свою підопічну шаленим виразом на обличчі, і з кислою міною ризикнула піднятися. Вдалося це мені майже з першого разу.

- Все-все, здаюся, - потопала у бік ванної кімнати, проклинаючи нічні посиденьки та свої недалекоглядні рішення. Адже знала, що після балу буде складно вставати, то не могла перенести візит до академії на другий день.
Зібралася я в рекордні терміни і, задоволена собою, попрямувала до карети, що чекала на мене біля головного входу. Їхати нам у принципі не дуже довго, але подрімати я встигну. З цими добрими думками я і розмістилася на зручному диванчику.
І що за невдача. Цього разу я ледь моргнути встигла, як візник сповістив мене про те, що ми прибули на місце. Просто чудово! Адже це нічого, що в мене ліве око злегка сіпається і бажання вбивати зросло в сто разів?
Подумати над цим мені не дав вартовий, який зустрів мене біля воріт:

– Вам призначено? - Так, тепер я вже не адептка льодової академії, тому про кожен свій візит повинна повідомляти верхівку навчального закладу, і у відповідь отримувати на цей дозвіл. Бюрократія у всіх її проявах.

- Я до професора Сноуга. Астелія Велерійська, - чоловік звірився зі списком, після чого ствердно мені кивнув, відкриваючи невелику хвіртку:

- Проходьте, на вас вже чекають, - що чекають – це просто чудово. І взагалі все дуже доречно: однією поїздкою вб'ю одразу двох зайців.
Я поспішила до вже знайомої мені будівлі, де знаходився кабінет професора, крадькома підглядаючи за молоденькою парочкою, що воркували біля замерзлого фонтану. Ех, молодість-зеленість, колись і ми з Ірміаном ось так виривали в навчання миті щастя, а тепер між нами стояла його робота, мої пошуки та «доросле» життя.
Відірвавшись від непризначеного для мене видовища, я постукала у двері і зайшла після дозволу. Чоловік сидів за робочим столом, перебираючи папери.

- Доброго дня, професоре, - я трохи схилила голову, до чого зобов'язував мій новий титул, на що отримала повноцінний уклін, зумовлений тим самим титулом. Знову умовності. І коли нас встигли загнати у ці рамки?

- Леді Велерійська, Ви якраз вчасно. У мене намітилася термінова поїздка до центральної бібліотеки, і я боявся, що ви дарма проїдете свій шлях. Справа не терпить зволікань, - впізнаю свого викладача, весь у справах.

- Я не займу багато вашого часу, і якщо ви не проти, ми можемо поєднати приємне з корисним. Я підвезу вас до бібліотеки, а ви вислухаєте моє прохання, - якщо чоловік і здивувався, то виду не подав.
А лише узяв піджак і запропонував мені пройти за ним, схоже справа і справді серйозна.

- Я вас слухаю, - перейшов одразу до справи пан Сноуг, щойно ми зайняли місця в кареті.

- По-перше, у мене днями відкрився другий дар, стихія повітря, - брови професора здивовано піднялися вгору. - Сама розгубилася, але це не може бути помилкою, - я акуратно взяла аркуш паперу з сумки та відірвала його від долоні за допомогою магії.

- Неймовірно! І це у вашому віці! - от спасибі, я прям тисячолітньою старою себе відчула., - Стихія одна? - Ділово поцікавився він, а я задумалася:

- Принаймні, я помітила тільки повітря, - зізналася чесно.

- Що ж, думаю нам варто вас перевірити на «Всевидючому оці». Пізніше другого-третього курсу академії магія зазвичай не виявляє нові витки. Але ви щойно довели протилежне, я хотів би це дослідити, - я обережно кивнула, все ж таки піддослідною мишкою мені ставати зовсім не хотілося.

- І ще одне, - професор уважно подивився на мене. - Знаючи про ваше захоплення давніми мовами, я хотіла б попросити вас подивитися на ці рядки, - простягла чоловікові вдвічі складений листок, який він одразу ж розгорнув.

- Неймовірно! - Здається, сьогодні мені вдалося шокувати пана Сноуга двічі. - Але звідки це у вас? До рядків додалося ще щось? - Акуратно почав випитувати професор, а я не знала що і відповісти. Адже це не тільки моя таємниця. То що там написано тоді?

- Це справа державної ваги, я не можу відкрити всіх секретів, - викрутилася зі становища, що не здивувало мого співрозмовника.

- Я перекладу для вас, - тільки й відповів він, знову вперши свій погляд у рівні рядки, написані почерком мого чоловіка.