Розділ 4. Сімейне життя як воно є

Ніч уже наближалася до світанку, підганяючи нас покинути гостинний маєток нашого друга і повернутись до себе додому. Нехай лише кілька хвилин тому ми були відчайдушними шукачами скарбів, які будують свої плани з пошуків нового артефакту, але вже завтра ми маємо відігравати свої ролі в житті суспільства. Мій чоловік, як і Рін, займають провідні позиції в новій Раді Сімох, зібраній лише півроку тому, коли їхні батьки були усунені з посад.
Після того, як Роденійський показав усьому світові те, що наробили всі попередні покоління крижаних магів, на Півночі довго не вщухали масові протести і провінція поринула у смуту. Але саме завдяки швидкому та своєчасному приходу до влади спадкоємців, вже зараз у нас відновилися поставки товару не тільки з Х'юмленду, а й з Драгонії, і цьому сприяла нова політика мого дорогоцінного чоловіка, який став на чолі Ради. «Мій Великий Лорд», - як жартома я кличу його, коли ми залишаємося наодинці, за що відразу отримую у відповідь: «Моя Велика Леді».
А після цього у нас часто відбуваються зовсім не аристократичні бої на подушках, з яких я, на жаль, рідко виходжу переможцем. Але останнім часом у мене намітився прогрес, а всьому виною те, що моя друга стихія, що недавно з'явилася, - вітер. Саме тому я завтра і поспішаю в академію, щоб поговорити зі своїм наставником, аби спробувати її втихомирити. Бо якось зовсім не хочеться відновлювати наш маєток після чергового «бою» з моїм чоловіком.

- Втомилася? - Поки розмірковувала, навіть не помітила як ми опинилися вдома, Ірм вийшов першим і подав мені руку, пропонуючи опинитися в таких рідних та улюблених обіймах.

- Трохи. А ти? Встигнеш скопіювати текст із карти? Тобі вже сьогодні на ранкове зібрання в раді, - мій лорд сумно зітхнув, для нього ранні підйоми здавались карою божественною, про що він не забував бурчати майже щодня.

- А в мене є вибір? - Чоловік легенько підняв мене і цмокнув у підборіддя, зовсім так, як колись на першому побаченні, от тільки зараз я вже не так червоніла від цього, і могла відкрито повиснути на ньому, зриваючи втомлені поцілунки з чоловічих губ. - Ходімо додому, нічого слуг бентежити, - коханий з нас двох найрозумніший.
Так ми й зробили, тільки поспішили не до своєї спальні, де могли не боятися чужих поглядів, а до бібліотеки. Все ж таки у нас є одна дуже важлива справа, і ми зобов'язані виконати те, що пообіцяли друзям. Поки Ірміан старанно виводив символи на аркуші паперу, я дістала складену Аверіном карту Пустоші і поклала її перед собою, намагаючись порівняти точність нанесених об'єктів та масштабу.
Вистачило мене ненадовго, але це я усвідомила після того, як розплющила очі на руках у чоловіка, що ніс мене в нашу з ним спальню.

- Я заснула, - мій лорд кивнув, укладаючи мене на ліжко, а сам попрямував у бік ванної кімнати. - Ти куди? – сонно прошепотіла, невдоволена тим, що теплі руки мого чоловіка опинилися поза зоною досяжності.

- Мені вже час на роботу, а ти поспи трохи, я скажу Беккі, вона тебе розбудить, - завжди він мене жаліє, а сам котру ніч не висипається.

- А може ну його, цю Раду, га? – і хоч я розуміла, що він бореться за правильну справу і працює на благо нашої провінції, але я сподівалася, що мій чоловік матиме спокійніше життя. А тут ще й я зі своїми проблемами.

- Іншим разом, маленька. Сьогодні дуже серйозне питання на порядку денному, - десь я це вже чула, але вирішила промовчати, все ж таки він був правий. - Спи, я заберу тебе з академії на зворотньому шляху, - я промуркотіла щось у відповідь, провалюючись у рятувальний сон.
Цікаво, чи ми колись з ним виспимося в цьому житті? Як я в такі моменти заздрила своєму безтурботному дитинству. Ех, і куди я так поспішала рости? Сиділа б собі пасочки ліпила, але ні, доросле життя мені подавай. Ну ось і допросилася, отримуйте-розпишіться.