Екстра 1.

Асін і Натаніель

Вона перебувала у своєму кабінеті і як завжди перевіряла щось на моніторах, коли її помічниця Вієна сказала, що на неї чекає відвідувач. 

Дивно. Вона ні на кого не чекала, бо усі її знайомі знали, що вона не терпить сюрпризів і зазвичай повідомляли її про візит заздалегідь.

То ж зараз їй було справді цікаво, хто це може бути. 

Вона пройшла в приймальну залу і так і застигла, усвідомивши. Він був знову молодим і таким як коли вони вперше зустрілися. Коли це ще був просто незнайомець до якого вона ставилася насторожено і недарма як виявилося. 

Асін застигла на порозі і вже хотіла повернутися і швидко піти, але він обернувся швидше. 

 –  Чому ти тут? –  запитала вона з ворожістю, дивлячись на свого першого чоловіка. 

Вона сподівалася, що вони більше не побачаться, тому й не очікувала, що віня явиться ось так. 

"– Дякую, за все, Сіно, – саме такими були його останні слова. 

Тож хіба не мав він почути, її відповідь. 

– Сподіваюся ми більше не зустрінемося, Нейте"

Тоді, чому? Він знову стояв перед нею, наче й не було усіх цих років, коли вони не бачилися. 

–  Я повернувся Асін, я нарешті знайшов шлях до тебе. 

Вона важко зітхнула і скривилася від неприємності чужого дотику. 

–  Не торкайся мене, –  прошипіла вона, коли він хотів взяти її руку. 

–  Вибач, занадто багато часу пройшло, –  сказав він тихо. 

–  Ти прийшов псувати мені життя? –  запитала вона прямо. 

–  Ні я тут, щоб ти більше не була самотньою, я тут, як системник, –  пояснив він і додав, –  маєш щось проти? 

Асін захотілося побитися головою об стінку або все ж краще піти в монастир. Ні ну а що, колись хотіла, то може тепер настав час втілити це в життя. Вона зробила б що завгодно аби не перетинатися з ним ще з вічність. 

–  Вважаєш, що я погоджуся? Only in your dreams, –  відповіла вона і поспішила на вихід, щоб не залишатися з ним ні на мить довше. 

Цей світ і справді її ненавидів. 

2. –  Господи, за які гріхи ти послав мені мого колишнього чоловіка! –  сказала Асін майже з порогу, коли опинилася в Єрусалимі у храмі. 

А тоді все ж вклонилася, після цього, склала руки в молитовному жесті і так і завмерла ледь схиливши голову. Щоб вона там не говорила та віра у неї завжди була на першому місці.  Після цього сказала спокійніше. 

–  Хіба я недостатньо натерпілася. 

– Ваших гріхів достатньо аби ви ніколи не потрапили в Рай, Анастасіє. То ж на що вам нарікати. 

Якщо хтось думав, що життя стає краще, якщо можна особисто поговорити з самим Господом у будь який момент, то вона так точно ні. 

Вона ледве стримала чергове, що вона принаймні захищає цей світ, на відміну від Небосхилу, який і не згадав би про їхній світ, якби вона не стала системницею, але усе ж промовчала. 

Її віра вимагала клятого смирення. 

 – Мені ваш Рай так потрібен, знаєте, навіть щаслива, що не можу померти, –  відповіла вона чесно. 

Адже, послухати проповіді, то Рай це Вічне стирчання у якомусь незрозуміло якому просторі, тож вона з радістю від такого відмовилася. 

–  Рай для кожного виглядає інакше. Ви б потрапили у місце, де почували себе найщасливіше і робитимете те, що приносить вам щастя. 

Асін стрималася від того, щоб не розсміятися лише через те, що перед нею був Господь, а вона усе ж манери мала. 

–  То це виходить я б мала бути постійно в полі у моєму селі. Чи вдома, але на вулиці. Не найкраща перспектива. І все ж дозвольте дізнатися, що там у вас за задум для мене чи хоча б хочу дізнатися за що ви мене караєте? –  запитала вона цього разу не опускаючи голови. 

–  Ви надто багато собі дозволяєте і втручаєтеся в долі інших людей, наче ви хтось більше. Системники були створені для того, щоб слідкувати за світом загалом. 

–  Прошу вибачення, але вони для мене як ще одна сімя, ось чому я наважилася піти проти законів Всесвіту і змінити їхні долі, –  сказала Асін, не збираючись відступати. Їй було байдуже, хто зараз стоїть перед нею, але зараз вона захищає своїх людей, –  Тео і Айрін, для мене як рідні, а Сіона, Авельд, Меріт і інші повязані з ними, ось чому я…–  вона затнулася, наче спіткнулася об повітря, –  я надто багато говорю. 

–  Це не покарання, Анастасіє, це подяка вам, за все що ви робите, тож йдіть виконуйте свої обовязки й надалі. 

Вона кивнула і перехрестилася, покинувши храм. 

І чому так важко зрозуміти, що вона просто бажає залишитися самотньою. 

Елевонда. Господи помилуй. Хоча в манхвах ж люди з богами говорять, то чим Асін гірша. 

3. Це був звичайний системний день, коли сталося дещо шокуюче і ледь не вперше за всю історію їхнього міста. Нейт притягнув з якогось світу двох дітей близнюків, яким було років шість. 

–  Це не мої діти, –  сказав він на насмішливий погляд Асін. 

–  Я знаю, системники не можуть мати дітей, але я не буду з ними сидіти навіть не проси, –  сказала вона і вже збиралася чкурнути. 

Господь, Всесвіт, Небосхил і що там ще точно з неї знущаються. І це ж вона людина, яка терпіти не може дітей мусить постійно з ними сидіти і за ними дивитися і це ж навіть після того як вони виросли. 

Вона ж нікого не вбила, не обікрала і навіть не побила, мабуть. То за що їй така кара небесна. 

Елевонда. А думки. 

Асін. А точно. 

Але дівчинка схопила її за руку і тихо запитала. 

–  Ви наша мама. 

–  Ні тітка, –  сказала вона холодно, бажаючи відкараскатись від них. 

Дівчинка відпустила її рукав і відступила назад з пониклим виглядом. Нейт відвів її в бік і тихо запитав. 

–  Ти не бачила, що з ними? 

Асін нарешті подивилася дітей без призми. 

–  Так зрозуміла. 

Вона кивнула і повернулася назад. 

Що ж здається її знову чекає історія про виховання дітей. Таки наздогнала її доля, хоч і таким дивним чином. Тепер ці діти стануть її учнями і майбутніми системниками, тож вона має виховати їх гідно. У мене тут ще питання а розмова з Господом як взагалі може виглядати і чи можна так писати, хоча у їхній реальності це ж можна