Епілог 1. Home

Oh, home, let me come home
Home is wherever I'm with you
Oh, home, let me come home
Home is wherever I'm with you

Edward Sharpe and the Magnetic Zeros - Home

Нам довелося затриматися ще на декілька років, хоч Сіона хотіла повернутися раніше. 

Та вирішила дослухатися до прохання Тео щодо того аби попрощатися з його дідусем. Асін погодилася. 

Таким чином вони й залишилися тут, знову проживши ті самі щасливі десять років, а після смерті Натаніеля час було відправлятися. 

Айрін натомість відмовилася, знову вирішивши залишитися у цьому часі. 

– Лише так я зможу бути з коханим чоловіком, але я наздожену вас зовсім скоро,  – запевнила вона і вже збиралася зайти в дім, коли Асін її зупинила. 

– Ви можете піти разом, – сказала вона тоном, наче шкодувала про щось. 

– Справді,  – не повірила вона, але подивилася з надією. 

– Тож не жертвуй собою цього разу, моя дорога Айрін, – вона міцно обійняла її. 

Вони знову поверталися у місто, яке так не любили, та головне усі разом.  

– Можна входити, – сказала вона через деякий час і чоловік прочинив двері перд нею і їхніми двома доньками.

Цього разу у них теж було двоє дітей – старша Аміна, і молодша Вікторія. І щоб там не говорив Авельд, його слова не стали пророчими.  Рішення таки було спільним.  

– Леді перші, – ледь усміхнувся Ашер. 

Вона одразу підбігла і почала вводити імена користувачів. Руки швидко рухалися клавіатурою і вводила імена, які вони вже давно не використували. 

Імена, які у одному житті їм дала Асін, а в іншому була певна, що зробила це Сіона. Та насправді вони завжди належали їм.  

– Пора додому, – вона вклала руку в долоню Ашера і усміхнувшись вони пройшли в той самий коридор, який колись привів їх у життя Сіони. 

Їхньої найкращої подруги, яка допомогла їм бути разом і стати щасливими. 

– Стоп, – зупинив її Авельд, коли вже була готова ступити крок у прохід, який відкрився. 

– Що не так? – запитала вона дещо обурено. 

– Ми справді стали щасливими, – поцікавився він серйозно, наче це було питання житя і смерті.  

– А ти почуваєшся нещасним? – усміхнулася вона ледь вловимо. 

– Не думаю, а ти? – у тон їй мовив він. 

– Поки ми усі разом, я можу бути спокійною, – запевнила вона його. 

“Адже мій дім там де є ти” 

Завершили вони подумки і цього разу вже справді зайшли у коридор.