Розділ 24

Еринія 

Тепер, коли ми все знали це відчувалося інакше. Закинутий будинок, перехід і сам світ соларпанку, який тепер був наче нагадування про світ у якому ми жили раніше. 

Я відчула як мене накриває радість від того, що я знову можу вільно дихати, що мене оточує багато зелені і квітів і те наскільки усе гармонійно поєднується між собою. 

– Як ти це зробила, Асін? – поцікавився Ашер в неї. 

Цього разу вона була з нами і теж насолоджувалася тим, де знаходиться. 

– А ви яку думаєте? – усміхнулася вона, залишивши нас без відповіді. 

Будинок Айрін теж викликав ностальгію як за минулим життям так і за часом у якому ми були. 

Здається, я вже знала відповідь на питання. 

І чесно, мені хотілося прожити вічність у Вільному місті, наскільки прекрасно тут було. 

Та я розуміла, що у нас немає часу на це, адже, Сіона хотіла якнайшвидше потрапити в майбутнє, наче за нами хтось гнався. 

– Але Айрін, – поцікавилася Сіона, – цього разу ти теж плануєш розписуватися, – запитала обережно, знайшовши її у вітальні ввечері, коли вона чекала якусь книгу. 

Вона підійняла на неї здивований погляд, сповнений недовіри. 

– Ти ж хотіла лише тиждень побути, а це зайняло не один місяць. Не треба, – відповіла Айрін твердо, хоч і з якимось смутком, – я збираюся дізнатися чи є вже в місті мій чоловік, – додала тихіше. 

Я напружила мозок, згадуючи, а який це у неї взагалі чоловік був, а коли згадала…

На наступний день я запитала те, що не давало мені спокою цілу ніч. 

– Це через нього ти не вийшла заміж за Фарго? Через його дядька? – запитала прямо. 

Вона не стала уникати відповіді і лиш кивнула. 

– Саме так. Вибач, – тихо прошепотіла вона, хоч і здогадувалася, що це нічого не змінить. 

Я роздратовано стиснула долоні, але стрималася і лиш запитала. 

– Тоді як щодо Сіони? 

– Я була першою, хто мала її врятувати, – чесно відповіла вона. 

Я більше не знала, що сказати і лиш просто сіла поруч, сподіваючись, що моя присутність заспокоїть мою подругу. 

Ще на наступний день нашого перебування тут, Асін попросила нас піти з нею, бо мала розповісти щось важливе. 

Уперше вона не поспішала. Це було так дивно, та вона йшла полем так, наче розтягувала кожний свій крок. 

Єдиний раз, коли я бачила від неї подібне було, коли на світлофор ще не потрібно було йти і вона тягнула час. 

– Кажи вже, – вимогливо попросив Авельд. 

– Знаю, про це складно згадувати, – обернулася до нас, і вказала на стежку, яка вела, мабуть, до тієї самої лавки, яка згадувалася в книзі, – але я дещо дізналася про отруєння Рін, просто не знаходила часу сказати. 

Ми присіли і тепер уважно слухали, що вона скаже. 

– Ароматична свічка, чи як воно у вас називається правильно, викинь її інакше помреш незабаром, – промовила вона холодно. 

Аш зміряв її невдоволеним поглядом і вже хотів щось сказати, та я відповіла перша. 

– Це єдине, що залишилося на згадку про мою маму, – прошепотіла я. 

– Думаєш не знаю, – відповіла Асін зі смутком, – та все ж…через неї померла й вона. Ти ні до чого

Я вражено завмерла, усе своє життя я була переконана у цьому, але тепер виявляється, що це було хибним. 

– Тоді…хто це зробив? – поцікавилася, спробувавши підготувати себе до будь чого з того, що почую, окрім…

– Твій батько, хіба не він зробив цей подарунок? – запитала вона, хоч більше й стверджувала. 

Я не могла повірити. Мій батько, він же точно кохав маму, невже кожного разу, коли я розпитувала про неї він просто грав? 

– Це неправда! – я й сама не зрозуміла як голосно прокричала ці слова. 

Та єдина людина, яка могла підтвердити ці слова була не тут. Втомлено впала в обійми Ашера, а він погладив мене по волоссі, заспокоюючи. 

– Знаю, ти запитаєш у нього. То ж заразом дізнайся, а чи не він причетний до смерті батьків. Авельда, – промовила вона. 

І сказавши ці слова вона не зникнула, просто відступила вбік, даючи нам можливість, осягнути те, що щойно почули. 

Наступні ж дні ми провели у спокої і відпочинку. 

Потрібно насолодитися можливістю поки не пізно.