Розділ 23 Art deco

You're so Art Deco, out on the floor
Shining like gun metal, cold and unsure
Baby, you're so ghetto
You're looking to score
When they all say hello
You try to ignore them
'Cause you want more (why?)
Lana Del Rey - Art Deco

Сіона

Якщо я хочу зрозуміти чи правда вони мають спогади з минулого, отже повинна відтворити ту саму сцену, яка мала бути сьогодні. 

Попри те, що робила вже один раз мені було складно, наче я знову боялася, що він мені відмовить. 

Сьогодні відбулася та сама розмова з дідусем Тео, і я знову обрала договір, хоч і не потребувала його зараз. 

– Тео, потрібно поговорити, – нарешті сказала ці заповітні слова, розпочинаючи сцену. 

– Звичайно, – кивнув він, хоч була б щаслива, якби Тео не послухав мене так беззастережно. 

Ми вийшли на балкон. З нього відкривався прекрасний краєвид на вечірнє місто. Підлога зроблена зі скла і здавалося, що впадеш.

Якби ж я справді могла просто впасти вниз.

Що ж тепер усе що мені потрібно це лиш знову сказати ті самі слова і повторити інтонації з ідеальною точністю.  

– То що сталося, Лексі? – запитав він, наче й справді не мав жодного уявлення про те що буде далі. 

– Ти мені подобаєшся, Тео, – сказала з яскравою усмішкою, згадуючи, як повинна діяти далі,  – ти можеш не відповідати на мої почуття і я зрозумію, якщо ми більше не будемо спілкуватися…–  напружено обдумувала, що сказати далі. 

Він знову поцілував мене раніше, ніж я встигнула продовжити. Та цього разу це відчувалося інакше, наче йому нарешті дали змогу виплеснути усі почуття, які він надто довго тримав в собі. 

Тепер я маю відштовхнути його. 

Та я не змогла. Не зараз, дайте мені насолодитися цієї прекрасною ілюзією, дайте повірити, що його почуття справді призначені мені, яка скільки всього пережила. 

Повітря завершилося швидше, аніж хотілося. 

Тому я нарешті змогла видихнути і з затуманеним моглядом запитала. 

– Хіба ти не мав мені відмовити? 

Теодор

Її питання відбилося ехом у моїй голові. І справді я мав відмовити і сказати ті жорстокі слова, та цього разу…

– Забула вже, я ж першим сказав, що ти мені подобаєшся чи ти вважаєш, щоб я відмовився від своїх слів, – сказав я з усмішкою, все ще не бажаючи відпускати її. 

Я взагалі не хотів з нею розулучатися ні на мить. 

– То ж цього разу ти добре подумала? – запитав серйозно. 

– Так, – сказала вона тихо і впевнено, а після цього її погляд враз змінився, – Тео нам усім потрібно поговорити. Хай Айрі і Асін залишаться після новосілля. 

Я здивовано завмер і вже хотів безсило відпустити її руку, приймаючи поразку, та вона лише міцніше переплела пальці. 

– Я не відмовлюся від своїх слів, – а тоді додала майже шепотом, – якби я знала, яке майбутнє мене чекає і сама б кинулася з того даху. То ж єдине у чому я тебе звинувачую це в холодності до мене у минулому житті…чому ти так зробив? 

Я важко зітхнув і спершись на перила сказав. 

– Сподівався, що ти не обереш мене, думав, що приніс тобі нещастя, Лексі. 

Вона зміряла мене здивованим поглядом. 

– Я була щаслива з тобою, Тео, хоч ти часто робив неправильно, – відказала вона, а тоді з усмішкою додала, – пропонувати одружуватися не будеш? 

– А ти б і на це погодилася? – я був досі ошелешений від того, що вона була у доброму гуморі, зважаючи на те що я зробив. 

– Авжеж, – щиро всміхнулася вона, – бо ти завжди на моєму боці. Щоб ти не робив я завжди знаю, що можу покластися на тебе, – продовжила, а після цього потягнула мене назад в приміщення будинку. 

Звідусіль посипалися вітання з тим, що ми тепер пара, та я не був таким щасливим бо попереду нас чекала важка розмова. 

Коли усі гості розійшлися Сіона звернулася до Вел. 

– Пам'ятаєш, ти колись питала чи вірю я в минулі життя? 

Вона кивнула і її усмішка була сповнена передчуття. 

– Я хочу сказати вам, що я не просто вірю, я знаю, що вони існують. 

– Молодець, що нарешті відкрилася, – сказала Асін підбадьорливо. 

– Тож тепер, коли нам не потрібно прикидатися, – продовжила Сіона, – давайте прискоримо цей сюжет, – завершила рішуче, чекаючи на нашу реакцію. 

– І що ти маєш на увазі, – обережно поцікавилася Асін, мабуть, будучи не радою, що її ідеально побудований сюжет летить кудись в Тартар. 

Вона склала руки в замок і видала свій план, схоже придуманий заздалегідь. Для початку Сіона сказала, що немає сенсу чекати кінця куполу, щоб потрапити в Стімпанк і взагалі не робити цього два рази, а також…

– Чи можемо ми взяти відпустку і побут в соларпанку. Це було б злочином не відвідати це місце поки є така можливість, – і я зловив себе на думці, що тон Сіона чимось дуже нагадує мій або лідерки Донни, яка звикла керувати іншими. 

Асін кивнула, хоч погляд її став ще більш розгубленим, наче вона не може зрозуміти, що відбувається і як на це реагувати. 

– Але, хто ви такі? – раптом поцікавилася вона, оглядаючи, Вел, Аша і Асін, – щодо Айрін, ти ж Меріт, правильно, – на що названа кивнула, хоч і з майже непомітною паузою. 

Усі чомусь замовкли, наче не наважувалися відповідати. 

– Щодо вас я здогадуюсь, що ви можете бути Рін і Авельдом, – вони подивилися на неї схвально і кивнули, підтверджуючи її здогадку, – але ви Асін узагалі не пам'ятаю, щоб колись вас зустрічала. 

– Ти впевнена, – підвела вона на неї очі і змінила свій тон на зовсім інший. легко відтворивши потрібний голос, – сестронько. 

Сіона закрила рот рукою і здивовано витріщилася на неї. 

– Сейно? Але як таке можливо. 

– Я на деякий час могла потрапляти у її тіло, бо колись дуже їй допомогла. Що ж, а тепер, якщо з цим завершили я відкланяюся, – сказала вона і справді присіла у чомусь схожому на реверанс.