Розділ 22

– Мені потрібен твій телефон, Аше, – одного дня неочікувано Асін з'явилася переді мною і одразу з цим питанням. 

– Якщо це для того, щоб надіслати повідомлення від Никодима, то навіть не проси, – відповів, не бажаючи відступати. 

– Ти справді добре вивчив сюжет. Знаєш? – усміхнулася вона і потягнулася за телефоном. 

Я підійняв руку, а вона марно сподівалася його дістати, на жаль, от чим а ростом Господь її обділив. 

– Авжеж, – кивнув я. 

– І все ж, без цього ніщо не розпочнеться, – сказала вона вимогливо дивлячись на мене. 

Вона опустила руки і тепер просто стояла, наче здалася. 

– Але ти дозволила робити нам усе що ми захочемо. Чи є сенс триматися за сюжет який вже давно відхилився від звичного курсу? –  запитав її проникливо, і розслаблено сперся на стіл. 

Вона важко зітхнула і почала уважно дивитися по сторонах, наче шукала нестандартні способи забрати телефон. 

– Це обов'язково, – нарешті мовила вона, – без цього ви не зможете повернутися і застрягнете тут. 

– Але й повертатися я не бажаю, – чесно зізнався у тому, що мені й тут насправді цілком нормально живеться. 

Вона зробила декілька кроків ближче і стала напроти мене. 

– Але лише це відкриє прохід у соларпанк, забув? – запитала вона, – який ти вибір зробиш мій улюблений персонаже. 

Я на мить заціпенів від її слів і цього часу вистачило аби Асін усе ж змогла забрати телефон і після цього радісно побігла в інший кінець кімнати до вікна. 

Відчинила його і розчинилася прямо у просторі. 

Сюжет розпочався. 

Сіона 

Повірити не можу, хочете сказати, що мені знову потрібно переписуватися з Никодимом, тобто з моїм татом, який мене навіть не впізнає при зустрічі. 

Я вже хотіла заблокувати номер, коли у моїй голові дещо пригадалося. 

І я написала лише одне 

“Тоді давайте зустрінемося завтра?” 

І її обличчя осяяло переможною усмішкою. 

Вона нікому не розповіла про те що сталося. А на наступний день дізналася, що вони живуть у різних реальностях. 

Події стрімко набирали обертів

Велері

– Скільки!? – прокричала я коли дізналася ціни на будинки капсули. 

І якщо у минулому ще можна було якось жити в орендованій квартирі і не хвилюватися за те, що помреш з голоду, то тут такий номер не проходив, – Асін, я тебе ненавиджу! – закричала я так що це ехом відбилося, мабуть усім містом. 

Ні, я розумію, що вона ненавидить багатоквартирні будинки, але ж чого у цьому триклятому місті не має оренди. 

Елевонда. Сіно? 

Асін. Я взагалі не в темі. Та й значить вона погано шукала. 

Отже прийшлося дзвонити Ашеру і говорити слова, які я в житті б не хотіла казати. Хоча як варіант може Асін просто хотіла аби основні сцени сюжету таки відбулися. 

– Ми маємо жити разом? 

І на відміну від очікуваного з якої радості він лиш сказав приречене. 

– Я так розумію у нас і дитина теж так з'явилася?

– Що? – незрозуміла я. 

– А не пригадуєш? – підколові він мене, – я хочу аби ти став моїм нареченим. Знаєш, ми маємо зустрічатися таємно, розійтися, одружитися, а тепер ще й жити разом. Як я розумію наступна фраза буде – у нас повинна бути дитина. 

Я опустила голову на коліна, наче це могло сховати мене від вчинків минулого. Моє виховання наскільки сильно вплинуло на мене, що я інколи й не помічала як саме звучать мої слова. 

Хотілося побитися головою об стінку. 

– Думаю звичайного вибач, точно буде недостатньо, – промовила я знічено. 

– Авжеж, – сказав він, – але я таки погоджуся, мені просто цікаво як пройде та сама сцена, – сказав він і думаю на його обличчі була змовницька посмішка. 

І справді. За сюжетом саме на нашому новосіллі, Сіона зізнається Тео, але проблема у тому що тоді це спровокувала поведінка Айрін. Тепер вже все було відомо, то ж і не було чому стати приводом для цього. 

Сцена була під загрозою. 

– Заради такого я б теж на твоєму місці погодилася, – сказала і вирішила перейти одразу до справи, – шукаємо самі чи просимо в Асін. 

– Якщо вже так хоче аби ми жили разом, то хай і допомагає, – сказав Аш із якоюсь зловтіхою. 

Чесно кажучи, наші стосунки так і зупинилися у якійсь незрозумілій невизначеності з чергового прикидання. І якщо усі навколо були впенвнені, що ми закохані, то в реальності…між нами простяглася тиша і відстань, яку здається уже нічим не заповниш. 

У такі моменти я сумувала за минулим, коли усе було хоч і погано, та принамні існувало. 

Асін не змусила себе чекати швидко підібравши нам ідеальний варіант на який нам вистачило грошей і вже через кілька днів після того як заселилися ми вирішили підготувати вечірку до новосілля. 

Як і у минулому запросивши туди усіх знайомих. 

Ашер 

– Ти готова? – запитав у Вел, яка все поправляла зачіску перед дзеркалом, не знаючи, яку прикрасу обрати. 

– Срібна, краще підходить до сукні. Золота більше виділяється, смарагдова узагалі не з цієї опери, – вирішив допомогти їй. 

– А ланцюжок і браслет? – запитала вона, обернувшись до мене. 

Якщо подумати, а чи не занадто близько ми зараз стоїмо. Знала б вона про що я насправді думаю, коли вона поруч, але хай думає, що я її ненавиджу. ( і що за дивне речення яке потрібно переробити. подумати, думаю і думає. а потім ще й думки) 

Я вказав на потрібні і лише просив Всесвіт про те аби вона ен попросила застебнути. На щастя, вона наче почула мої думки, хоч я їх закрив. 

 – Тепер так, – прошепотіла вона, – нам не можна запізнюватися. 

Стіл був накритий, будинок гарно прикрашений, я взяв її за руку, щоб вона заспокоїлася. 

– Ти надто тремтиш, – сказав я і вона кивнула вдихнувши повітря. 

Першою прийшла Асін, яка цього разу була одягнута в сукню, що нас двох вкрай здивувало. Хоча цей колір був надзвичайно гарним і їй личив.